Відцентрові тенденції в розвитку російських регіонів: висновки для України і Заходу//«Російська державність: стабільна нестабільність» Київ, Центр дослідження Росії. 2016. С. 67 – 109.
Структура
1. Емпірична і методологічна основи дослідження відцентрових процесів у сучасній Росії.
2. Прояви відцентрових тенденцій у соціально-політичній практиці сучасної Росії.
3. Передумови відцентрових процесів.
4. Фактори, що стримують відцентрові процеси.
5. Рівень сприйняття сепаратизму населенням РФ.
6. Види сепаратизму в сучасній Росії і класифікація суб’єктів РФ за рівнем сприйняття сепаратизму.
7. Протидія відцентровим процесам з боку органів влади.
8. Каталізатори відцентрових процесів.
9. Прогноз розвитку відцентрових процесів у РФ.
10. Висновки і рекомендації.
Емпірична і методологічна основи дослідження відцентрових процесів у сучасній Росії
Для вивчення сучасних відцентрових процесів у Росії автор використовував систему методів:
1. Якісний аналіз чинного законодавства Російської Федерації, в тому числі його змін.
2. Якісний аналіз змісту електронних ресурсів Рунету (російськомовного сегмента Інтернету), в тому числі сайтів сепаратистів.
3. Якісний аналіз історичних джерел, що характеризують відцентрові тенденції і сепаратизм у Російській імперії.
4. Невнесене спостереження відцентрових тенденцій і сепаратизму. Автор в силу посадових обов’язків у період 1991–2000 рр. на посадах державної і муніципальної служби спостерігав різні прояви сепаратизму в різноманітних регіонах Росії. У період 2001–2014 рр., працюючи в некомерційній організації, автор також спостерігав прояви відцентрових процесів і сепаратизму на Північному Кавказі.
5. Вторинний аналіз матеріалів проведених раніше соціологічних досліджень різних аспектів відцентрових процесів у Росії.
6. Індивідуальні експертні інтерв’ю з лідерами громадської думки республік Північного Кавказу в період 2001–2014 рр. та аналіз змісту цих інтерв’ю.
7. Фокус-групи, проведені 2011 року автором і його колегами з Краснодарської регіональної громадської організації «Південний регіональний ресурсний центр» у республіках і краях Північного Кавказу в рамках соціальної програми «Просування і захист інтересів некомерційних організацій на Північному Кавказі».
Методологічною основою представлених у цьому тексті висновків і рекомендацій є теорія відносної депривації.
Прояви відцентрових тенденцій у соціально-політичній практиці сучасної Росії
Аналіз відцентрових тенденцій неможливий без демонстрації конкретних випадків їх прояву. Як буде показано нижче, як правило, подібні прояви законодавство РФ розглядає як кримінальні злочини і жорстко припиняє. Однак навіть у таких умовах у період нинішнього президентства В. Путіна (з 2012 р.) мали місце різні прояви відцентрових тенденцій.
У межах цієї доповіді не розглядалися протиріччя і конфлікти, які безпосередньо не впливають на відцентрові процеси.
Дії, що створюють умови для дезінтеграції або безпосередньо спрямовані на дезінтеграцію, здійснювали як представники елітних груп суб’єктів РФ, так і представники масових соціальних груп.
Наразі представники елітних груп користуються такими основними методами, що об’єктивно посилюють передумови дезінтеграції:
1. Нормативне закріплення / підтвердження особливих прав / преференцій титульних етносів суб’єктів РФ.
2. Просування на адміністративні позиції в суб’єкті РФ представників титульного етносу.
3. Формування в складі Збройних сил і МВС підрозділів, які цілком або переважно складаються з представників титульних етносів (практика територіального формування підрозділів збройних сил надзвичайно небезпечна для єдності країни, що підтвердилося досвідом України в Криму). Цей метод характерний для Чеченської Республіки.
4. Публічні прояви незгоди з діями на території суб’єкта РФ представників федеральних органів влади, в першу чергу силових структур.
Названі вище методи з погляду їхніх виконавців можуть жодним чином не стосуватися дезінтеграції, одначе йдеться про їхній об’єктивний вплив на соціально-політичну ситуацію.
Для ілюстрації: 21.10.2016 р. Голова Конституційного суду Республіки Саха (Якутія) Олександр Кім-Кімен оголосив Постанову КС у справі про тлумачення положень статті 42 Конституції (Основного закону) Республіки Саха (Якутія). Згідно з цим документом відтепер закріплюється «визнання території Якутії рідною землею й історичною батьківщиною якутського народу, джерелом його економічного добробуту, унікальної культурної та мовної ідентичності, а конституційно-правовий статус Республіки Саха (Якутія) — формою його соціально-політичної та державно-правової організації, як історично своєрідної національної спільноти в складі Російської держави». У постанові також йдеться про «сукупність природних колективних прав корінного народу Якутії, ім’ям якого названа Республіка Саха (Якутія)», тобто корінним народом визнається саме титульний народ республіки. Ця «сукупність природних колективних прав» гарантує якутському народові як «своєрідній соціально-історичній спільності, яка консолідовано склалася на інтеграційній основі його територіальної єдності, соціально-економічну, державно-правову, національно-культурну і мовну ідентичність, самостійність і розвиток у складі Російської Федерації»[1]. У сучасних умовах РФ таке рішення Конституційного суду Якутії є радикальним викликом федеральній владі. Протягом першого періоду президентства В. Путіна була проведена широка кампанія щодо того, аби конституції (статути) суб’єктів РФ узгодити з федеральним законодавством. У ході цієї кампанії з вищих законів суб’єктів РФ викреслили норми, що встановлюють преференції за етнічною ознакою. Зазначена постанова Конституційного суду Якутії обґрунтовує особливий статус якутів, тобто явно суперечить політиці федеральної влади. Відзначимо, що КС Якутії розглядав це питання за запитом депутата якутського парламенту Іл Тумен Михайла Габишева, який вимагав роз’яснити поняття «корінний народ», закріплене в Конституції республіки. Це свідчить про наявність у такій елітній групі, як депутатський корпус республіки, людей, котрі намагаються відстояти ідею етнічно орієнтованої державної політики Якутії.
Регіональні (суб'єктів РФ) етнічні еліти в першу чергу зацікавлені в забезпеченні домінування в адміністративній сфері, тобто в пріоритетному доступі до посад державної і муніципальної служби, посад у правоохоронних органах. Рівень «адміністративної ренти» (всіх видів доходів від адміністративної діяльності, в тому числі нелегальних) у сучасній Росії надзвичайно високий, тож адміністративні посади є надзвичайно привабливими.
У представників масових соціальних груп абсолютно інша мотивація до участі у відцентрових процесах у порівнянні з представниками елітних груп. Громадські активісти такими діями відповідають на дії федеральної та регіональної влади. Стратегія ігнорування інтересів населення владою породжує протестну громадянську культуру, стратегія державної імітації — культуру правового опору, і орієнтована на вагомий для населення результат діяльності влади — культуру громадянської співпраці. Культуру громадянського суспільства суб’єктів РФ і навіть більших за територією регіонів (наприклад, Північний Кавказ) можна зарахувати до одного з цих основних типів. Для значної частини суб’єктів РФ характерна модель імітації. Вимоги адміністративної реформи щодо підвищення ефективності взаємодії влади і громадянського суспільства в рамках цієї моделі були виконані формально, тобто без орієнтації на результат. Але все ж вони були виконані. Це визначає головну стратегію-відповідь громадянського суспільства, яка реалізується в рамках культури правового опору. Іншими словами, тут структури громадянського суспільства орієнтуються на те, щоб наповнити змістом створювані владою «порожні форми»: громадські ради при органах влади, громадські спостережні комісії з контролю за місцями примусового утримання, інші переговорні майданчики. Крім цього, на таких територіях громадяни самі ініціюють і створюють нові механізми взаємодії з владою. При цьому у значної частини громадян зберігається установка на взаємодію саме з цією владою, конкретними чиновниками і депутатами. Представники цієї громадянської культури владу сприймають значною мірою як функцію. Це означає, що в цій системі у людей зберігається надія змусити владу діяти за правилами.
З 2016 року спільні дії федеральної і регіональної влади щодо формування лояльного складу громадських спостережних комісій (ГСК) з контролю за місцями примусового утримання призвели до різкого зниження установки активних громадян на взаємодію з владою. ГСК в 2008–2016 рр. були яскравим прикладом ефективного громадського контролю, що здійснювався на підставі спеціального федерального закону. Ефективність цього незалежного контролю за дотриманням прав підслідних та засуджених змусила владу провести скоординовану кампанію при виборі нового складу ГСК суб’єктів РФ в 2016 р. і домогтися, аби зі списків кандидатів викреслили практично всіх незалежних спостерігачів. У результаті російське суспільство посилило свою політичну поляризацію: багато громадських активісти, орієнтованих на ліберальні цінності, втратили надію на можливість взаємодії з владою.
Найбільш яскравим прикладом моделі ігнорування і, відповідно, протестної громадянської культури є деякі республіки Північного Кавказу. Для протестної громадянської культури характерна готовність багатьох людей на використання насильства щодо влади та її представників. Це громадянська культура збройного опору, тобто вона визнає можливість радикальних і незаконних методів взаємодії з владою. Проявом такої культури є, наприклад, теракти.
Зростання популярності салафії (фундаменталістського ісламу, що виступає за релігійний державний устрій і законодавство) також можна розглядати як відповідну реакцію деякої частини суспільства на діяльність влади. Це зростання триває, оскільки у нього є об’єктивна база — високий рівень відносної депривації. «Дріжджі», на яких виростає салафія, — це масове відчуття несправедливості. Типова і головна характеристика салафітів їхніми прихильниками — «вони справедливі». Джамаати (організації) салафітів діють на Північному Кавказі, в Татарстані, Башкортостані та в інших містах РФ. До салафітів приєднуються і росіяни, які прийняли іслам, і представники інших неісламських етносів. Це явно демонструє дефіцит справедливості в РФ, що провокує деяких людей шукати справедливість в іншій релігії. Звичайно, далеко не всі носії протестної громадянської культури і далеко не завжди готові вдаватися до радикальних методів у своєму діалозі з владою. Але навіть тоді, коли вибираються легальні способи, громадян спонукає та думка, що цю владу треба змінити. Люди вважають, що владу треба спочатку поміняти, а вже потім будувати конструктивні відносини з іншою владою.
До збройного насильства у протистоянні з владою вдаються тільки на Північному Кавказі. У цьому регіоні (переважно в центральній і східній частині Північного Кавказу) збройне протистояння владі здійснюють головним чином представники двох категорій місцевих жителів:
1. Бойовики Кавказького емірату (самоназва Імарат Кавказ) — це ісламістське формування, що ставить за мету створення в регіоні ісламської держави (салафіти). Емірат був проголошений Доку Умаровим 2007 року з трансформацією самопроголошеної Чеченської Республіки Ічкерія у Вілайят Нохчійчо в складі емірату. На той час ресурси чеченського етнічного сепаратизму були фактично вичерпані, і значна частина його прихильників (крім нечисленних послідовників Ахмеда Закаєва) влилася в ісламський воєнізований рух, що має міжнародну ресурсну базу. Починаючи з 2012 року воєнна активність емірату на Північному Кавказі значно знизилася через від’їзд багатьох бойовиків на територію Ісламської держави (раніше — Ісламська держава Іраку і Леванту). Влада РФ провадить активну діяльність, спрямовану на недопущення повернення бойовиків ІД (вихідців з Північного Кавказу) в цей регіон.
28.07.2011 р. Комітет Ради Безпеки ООН 1267/1989 з питань санкцій щодо «Аль-Каїди» і пов’язаних з нею фізичних та юридичних осіб ухвалив рішення про внесення до консолідованого списку Комітету підконтрольної Доку Умарову (внесений до списку санкцій Комітету РБ ООН 1267/1989 у березні 2011 р.) терористичної організації «Кавказький емірат» («Імарат Кавказ»). Кавказький емірат заборонений також рішеннями низки держав: США, Канади, Великобританії та ін.
Окремі представники емірату, починаючи з весни 2014 р., беруть участь у воєнних діях на сході України на боці України (наприклад, амір дагестанського джамаату)[2]. Проте такі дії нетипові для ідейних салафітів — прихильників емірату, оскільки вони вважають своїм колективним ворогом увесь немусульманський світ (дар ал-харб — «територія війни»), і не повинні надавати допомогу світським режимам.
2. «Кровники» — це ті, хто мстить за смерть родичів. У ході спецоперацій офіційних силових структур, від дій провладних неофіційних «ескадронів смерті», від надмірного застосування насильства гинуть люди, родичі яких, згідно з адатами (нормами етнічного традиційного права), оголошують кровну помсту представникам влади загалом.
Прихильники чеченської державної незалежності, які не є салафітами і які ідеологічно орієнтуються на Ахмеда Закаєва, що проживає в Лондоні, не ведуть збройну війну в РФ. Значна частина чеченських бойовиків першої і другої війни — прихильників суфійського ісламу (тарикатистів) — наразі служить у збройних підрозділах РФ на території Чечні (МВС, Збройні сили тощо) або у воєнізованих формуваннях Рамзана Кадирова, що виконують функції «ескадронів смерті». Сам Закаєв, з огляду на його публічні інтерв’ю, покладає надії на отримання ЧР незалежності з опорою на озброєних чеченців, які зараз служать РФ або особисто Р. Кадирову.
У деяких регіонах і великих містах РФ існують організовані сепаратистські структури. Джамаати (організації) забороненої в низці країн салафітської організації «Кавказький емірат» присутні в низці республік Північного Кавказу (Чеченська, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія), у східних районах Ставропольського краю, Татарстані, Башкортостані, у великих містах по всій території РФ. Члени цієї організації за межами Північного Кавказу не ведуть воєнних дій, однак вони виступають за створення суверенної ісламської держави на частині території РФ, використовують терористичні методи протистояння з владою.
З-поміж неозброєних методів, що їх використовують представники масових соціальних груп і об’єктивно створюють умови для дезінтеграції, можна виокремити:
1. Проведення/спроби проведення публічних заходів, що демонструють невдоволення діями федерального центру щодо регіонів. Приклади: спроби проведення влітку 2014 р. маршів за федералізацію Сибіру (Новосибірськ)[3], Кубані (Краснодар)[4], Калінінградської області[5]. Метою цих заходів було продемонструвати грубу нелогічність політики режиму В. Путіна, який створив сепаратистські рухи на сході України.
2. Критика дій федеральної влади щодо суб’єктів РФ активістами громадянського суспільства, іншими лідерами громадської думки. Така критика посилює відносну депривацію і створює можливість для раптової і швидкої протестної мобілізації.
У цій доповіді не розглядаються численні форми протестних дій населення, які безпосередньо не стосуються відцентрових процесів, але характеризують невдоволення людей діяльністю влади.
Передумови відцентрових процесів
Прагнення територій Росії до відокремлення визначається декількома стійкими передумовами. Ці передумови, на відміну від тих чинників, що досить швидко змінюються, існують тривалий час і піддаються коригуванню тільки протягом тривалих історичних періодів. Значимість кожної наведеної нижче передумови істотно різниться від регіону до регіону. Проте відцентрові і доцентрові процеси, що тривають у Росії, неможливо зрозуміти без характеристики всієї системи цих передумов.
Базова передумова відцентрових процесів — регіональна гетерогенність (різнорідність) Росії.
Росія є країною з дуже глибокими відмінностями між регіонами. Ці відмінності не зосереджені в якійсь одній сфері життя, вони характерні для всіх важливих сфер: економіки, демографії, культури (в тому числі соціальних відносин), якості державного та муніципального управління, моделей взаємодії громадянського суспільства і влади, історичної пам’яті, підстав відносної депривації.
Гетерогенність російських територій є передумовою дезінтеграції з таких причин. А саме, вона:
1. Істотно ускладнює систему управління. Неможливо застосовувати одні і ті ж моделі управління для сучасного мегаполіса Москви і для Чеченської Республіки, яка живе в системі родових відносин. Реальна федерація могла б розв’язати проблему ефективності управління шляхом передачі на рівень суб’єктів федерації всіх повноважень, де варто враховувати регіональну специфіку. Але нині РФ не є повноцінною федерацією, для країни характерна модель жорстко централізованого «ручного» управління.
2. Формує невдоволення населення одних макрорегіонів діями населення інших: взаємна ворожість у відносинах росіян, які живуть у традиційно російських за етнічним складом регіонах, і мігрантів з республік Північного Кавказу.
3. Формує невдоволення жителів регіонів-донорів федерального бюджету політикою федерального центру щодо перерозподілу доходів на користь інших регіонів. Яскравим проявом такого невдоволення є популярне не тільки серед російських націоналістів гасло: «Досить годувати Кавказ!». Водночас населення дотаційних територій у цій ситуації звинувачує в дотаційності економіки свого суб’єкта РФ політику федеральної влади. Дезінтеграційний потенціал цих уявлень дуже великий. Це очевидно з останніх років існування Радянського Союзу, коли жителі кожної республіки у складі СРСР підозрювали, що у них вилучають ресурси на користь інших республік.
4. Визначає відмінності форм протесту населення різних регіонів. У результаті крайні форми протесту із застосуванням насильства, які широко використовуються, наприклад, на Північному Кавказі, сприймаються населенням російських регіонів як агресія не тільки щодо влади, але і до суспільству в цілому. Такі уявлення посилюють соціально-психологічну дистанцію між жителями різних макрорегіонів РФ.
Економічна гетерогенність
Гетерогенність російських територій в економічній сфері найбільш легко продемонструвати, оскільки економічні показники мають кількісне вираження. Відмінності регіонів Росії за економічними показниками дуже великі. Автор розрахував максимальні розбіжності обсягу валового регіонального продукту на душу населення між суб’єктами РФ в 2014 році (дані за 2015 рік щодо суб'єктів РФ відсутні у відкритому доступі). З наявних у відкритому доступі статистичних матеріалів саме цей найбільшою мірою характеризує економічну гетерогенність територій РФ. Показник лідера (Сахалінська область) перевищує показник аутсайдера (Чеченська Республіка) в 15,6 рази (без Криму і Севастополя)[6]. Якщо ж у цей розрахунок ввести Крим і Севастополь, то розрив показників стає ще більшим за рахунок дуже низьких значень ВРП на анексованих територіях. Для порівняння: в Україні аналогічний показник лідера (місто Київ) у 2014 р. перевищував показник аутсайдера (Закарпатська область) лише в 6,5 рази (без урахування Донецької і Луганської областей, АРК і Севастополя)[7]. Ця різниця (15,6 рази і 6,5 рази) дає загальне уявлення про різницю рівнів економічної гетерогенності Росії та України.
Одна з найбільш показових ілюстрацій регіональної гетерогенності в сфері економіки — це рівень корупції. Так, у результаті дослідження Південним регіональним ресурсним центром рівня корупції в Краснодарському краї в 2007 р., був отриманий показник 40% корупційного навантаження на новозбудоване житло. Водночас у Сахалінській області цей показник, за підрахунками місцевих експертів, склав 6%. Така різниця пояснюється рівнем попиту, тобто економічною причиною. Один із сахалінських експертів прокоментував це так: «Коли люди масово поїдуть з Кубані на Сахалін, цифри будуть протилежні: у Краснодарському краї корупційне навантаження на житло на первинному ринку не перевищуватиме 6%, а у нас будуть всі 40%».
В.О. Ільїн та Т.В. Ускова виокремили найбільш важливі диспропорції між територіями Росії. На думку вчених, до групи найбільш важливих, з-поміж інших, належать: диференціація регіонів за рівнем економічного розвитку; диференціація за рівнем доходів населення; кількість населення (жителі Росії переїжджають у Центральний та Південний федеральний округу і залишають північні і східні території)[8].
Соціально-культурна гетерогенність
Надзвичайно важливим фактором регіональної гетерогенності є соціально-культурні відмінності. До них належать, наприклад, стадіальні відмінності рівнів суспільного розвитку. Їх же іноді позначають як відмінності за шкалою «традиціоналізм — модернізм»[9]. Один із полюсів цієї шкали (традиціоналізм) у Росії зосереджений у межах Північно-Кавказького федерального округу, хоча і не обмежений тільки Північним Кавказом.
Тут варто зробити важливий відступ, присвячений Північному Кавказу. Дві останні війни на Північному Кавказі (90-ті роки минулого століття і перше десятиліття нашого) зіграли роль каталізатора соціальної модернізації. Протягом дуже короткого за історичними мірками терміну істотно змінилася гендерна позиція молодих чоловіків щодо більш старших вікових груп і гендерна позиція жінки щодо чоловіка. У результаті війни в регіоні активізувалася робота «соціальних ліфтів», заснованих на особистих якостях, а не на груповій приналежності: люди ставали лідерами збройних угруповань не через вік, а у зв’язку з особистими якостями. Жінки, які протягом тривалого воєнного періоду змушені були нести відповідальність за економічний добробут сімей, істотно підвищили свій неформальний соціальний статус (особливо в непублічних сімейних стосунках). Водночас Північний Кавказ і в меншій мірі Татарстан, Башкортостан, Калмикія, Якутія, Тива і низка інших територій залишаються зоною активного функціонування (на Північному Кавказі — панування) традиційного суспільства. Для соціальних відносин тут характерне домінування ролі сімейного колективу, а не особистості; низький статус жінки; висока значимість у суспільній свідомості традиційних цінностей, наприклад, сили й агресивності, вагоме значення релігії тощо. Населення інших, більш модернізованих регіонів Росії не готове враховувати ці норми у міжособистісній і груповій взаємодії. Однією з ілюстрацій такої неготовності є вкрай негативне ставлення до так званих «кавказьких весіль» у російських містах, особливо до стрільби учасників весільних кортежів з вогнепальної зброї. Величезні соціокультурні відмінності жителів Росії з різних регіонів створюють підстави для конфліктів і відчуження. Важливими аспектами соціально-культурної гетерогенності, які заслуговують на окремий розгляд, є демографічна та конфесійна (релігійна) гетерогенності.
Демографічна гетерогенність
Демографічну гетерогенність ілюструють такі показники: в таких республіках Північного Кавказу, як Дагестан, Чеченська, Інгушетія кількість молоді непрацездатного віку сягає 25% від загального складу населення, тоді як в областях центральної Росії з переважно російським населенням — не більше 12%. Ця диспропорція є результатом більш високої народжуваності на Північному Кавказі. Автохтонні етноси Північного Кавказу (за винятком адигських) ще не перейшло до європейського типу репродукції.
Аналіз демографічної гетерогенності є високо актуальним для прогнозу соціально-політичної ситуації, оскільки молодь — це та частина протестного руху, що є найбільш схильною до насильства. Це підтверджують результати дослідження «Лабораторії Криштановської» в грудні 2012 — лютому 2013 років: 40% респондентів оцінили опозицію як занадто слабку, оскільки вона не готова «підвищити ставки» і піти на збройний конфлікт із владою. «У респондентів є чітке переконання, що якби серед протестуючих було менше інтелектуалів, а більше безстрашних «бомбістів», то протест мав би більше успіху»[10]. Очевидно, що більш високий відсоток молоді в загальному складі населення регіону створює більшу ймовірність силового протистояння громадських активістів і представників влади в регіоні.
Конфесійна гетерогенність
За даними масового опитування, проведеного в 2012 р., серед росіян близько 41% сповідують православ'я; близько 6,5% — іслам (як сунітського, так і шиїтського толку; сюди ж належать мусульмани, які не вважають себе ні сунітами, ні шиїтами); 1,2% — традиційні релігії предків; 0,2% — протестантизм[11]. Іслам у РФ має досить чіткий ареал. Це республіки Північного Кавказу (разом з Північною Осетією-Аланією, де 3% заявили про себе як про мусульман і 29% вказали, що сповідують традиційну релігію предків), східні райони Ставропольського краю, Татарстан, Башкортостан.
Велике значення серед мусульман має поділ на сунітів (більшість мусульман РФ) і шиїтів (мусульмани сусідніх із Азербайджаном районів Дагестану). Для розуміння важливості цього розмежування потрібно враховувати особливості сприйняття світу ідейними мусульманами: всі значущі події вони оцінюють з погляду відповідності вимогам ісламу і внутрішньоконфесійних протиріч. Тому навіть події в далекому зарубіжжі впливають на те, як мусульмани сприймають владу загалом і політичних діячів зокрема.
Поділ на сунітів і шиїтів актуалізувався після початку воєнних дій РФ в Сирії, де режим В. Путіна підтримує алавітський (близький шиїзму) режим Башара Асада спільно з шиїтським Іраном. Суніти становлять переважну більшість серед російських мусульман, і дії режиму В. Путіна призвели до формування серед сунітів РФ думки про ворожість політики Росії в Сирії на адресу сунізму.
У сунітської спільноти важливу роль відіграє поділ на послідовників суфійського ісламу (так звані тарикатисти, тобто члени тарикатів — суфійських братств, вони становлять більшу частину населення Північного Кавказу) і салафіти (на буденному рівні за ними закріпилося найменування «ваххабіти») — ісламські фундаменталісти.
Гетерогенність державного і муніципального управління
За якістю державного і муніципального управління регіони Росії також істотно відрізняються. Автор використовує просту шкалу відмінностей діяльності органів влади за програмними цілями: діяльність влади на досягнення реального результату в інтересах громадян; імітація результативності та ігнорування інтересів громадян. У сучасній Росії для федеральної влади діяльність на досягнення реального результату для громадян не характерна. Федеральний центр використовує стратегію імітацій. Так само чинить влада більшості суб’єктів РФ. Але для низки територій, в тому числі в республіках Північного Кавказу, характерне відверте ігнорування інтересів населення з боку влади відповідних суб’єктів РФ.
Гетерогенність державного управління в РФ має ще один, хоча і досить слабкий, прояв. Глави суб’єктів РФ не дозволяють собі висувати, хоча б непублічно, вимоги до федеральної влади. Такі вимоги, в тому числі у формі протиправних дій, дозволяє собі лише глава Чеченської Республіки Р. Кадиров. Така його поведінка надзвичайно важлива, оскільки вона на практиці демонструє, що альтернатива мовчанню регіональних глав є навіть в умовах нинішньої жорсткої вертикалі влади.
Гетерогенність громадянського суспільства
Громадянське суспільство і типи його поведінки в РФ також глибоко гетерогенні. Актуальні для сучасної Росії типи громадянської культури можна виокремити методом відбудови від стратегій політичного управління, що їх використовує влада: ігнорування інтересів населення; імітація результатів; діяльність, спрямована на досягнення соціально значущого результату. Ігнорування передбачає, що влада не робить нічого навіть у сфері своєї прямої відповідальності. Імітація означає формальне виконання, коли проблема не вирішується, але створюється видимість активності щодо її розв’язання. Результативна діяльність вже не характерна для влади суб’єктів РФ, таку модель поведінки влади можна зустріти в сучасній РФ лише на муніципальному рівні.
Стан громадянського суспільства, в тому числі тип громадянської культури, є важливим фактором відцентрових процесів. У сучасній Росії громадянське суспільство є очевидно слабким. Це створює додаткові можливості для поширення сепаратистських настроїв, оскільки структури громадянського суспільства виступають ефективним механізмом оцінки ризиків та протидії цим ризикам. В умовах сильного громадянського суспільства схвалення сецесіоністських настроїв окремих людей або організацій усім громадянським суспільством малоймовірне, оскільки в разі активної боротьби за відділення ризики для суспільства надзвичайно високі. У сучасній Росії влада активно послаблює громадянське суспільство як загрозу своїй стабільності і самому існуванню. Дійсно, тільки сильне громадянське суспільство може забезпечити швидку й активну протестну мобілізацію населення — для протестної мобілізації потрібні центри тяжіння і координації, якими виступають некомерційні організації. Але своїми діями щодо ослаблення громадянського суспільства федеральна влада посилює передумови розширення соціальної бази сепаратизму.
Динаміка регіональної гетерогенності
Рівень просторової (регіональної) гетерогенності Росії не тільки досить високий, але і надалі зростатиме у найближчі роки. Думка експертів про перспективи зниження гетерогенності є консолідованою: «Говорити про зближення регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку принаймні передчасно», — констатує доктор економічних наук, співробітник Інституту соціально-економічного розвитку територій Російської академії наук Т.В. Ускова[12]. Процес наростання гетерогенності має об’єктивні демографічні та економічні передумови. Так, Росія — єдина країна пострадянського простору, яка за роки своєї новітньої історії збільшила етнічну гетерогенність. Якщо у всіх республіках колишнього СРСР титульний етнос збільшив свою частку в загальному населенні, то в Росії все навпаки. За результатами недавнього дослідження просторової нерівності в Росії, Казахстані та Україні Н.В. Зубаревич констатує: «Закони просторового розвитку сильніші за політичні режими. Просторовий розвиток інерційний, його фактори і бар’єри мають довготривалий характер. У найближчі 10–15 років навряд чи варто очікувати істотних змін у великих країнах СНД... Вплив існуючих факторів і бар’єрів буде і надалі відтворювати сформовані тренди регіональної нерівності»[13]. Таким чином, системна гетерогенність як фактор відцентрових тенденцій у РФ зберігатиметься тривалий час.
Крім такої базової передумови відцентрових процесів, як гетерогенність, варто окреслити ще декілька важливих передумов:
Відносна депривація як передумова відцентрових процесів
Передумовою відцентрових процесів і навіть дезінтеграції сучасної Росії, крім її глибокої гетерогенності, є відносна депривація: глибоке почуття несправедливості, ошуканих очікувань змушує людину шукати причину. Одна з можливих причин формулюється так: «Ми вимушено живемо в Росії, яка не в змозі гарантувати нам безпеку / високий рівень життя / збереження етнічної або конфесійної своєрідності». Можна назвати багато причин такої депривації:
1. Нинішній рівень доходів у порівнянні з бажаним або раніше досягнутим.
2. Етнічна приналежність.
3. Релігійна приналежність.
4. Регіональна приналежність (актуально для росіян, які живуть на віддалених від європейського центру РФ територіях).
5. Дії влади загалом / окремих посадових осіб.
6. Ошукані очікування.
7. Відчуття недосяжності значущих цілей.
Ці підстави, як буде показано нижче, в різних поєднаннях визначають ідеї сепаратистських рухів.
Історична пам’ять
В історичній пам’яті як передумові дезінтеграції потрібно виокремити два аспекти: історична пам’ять про незалежність окремих регіонів та історична пам’ять про конфлікти, війни та інші події, що призводять до роз’єднання.
Сепаратизм відомий у Росії давно, що пов’язано з характером формування країни шляхом приєднання нових територій у результаті воєнних дій. Актуальність сепаратизму для Росії визначається, серед іншого, тим, що він заснований на тривалій історичній традиції. Власну державність або квазідержавність перед приєднанням до Російської держави мали тюрки Поволжя (татари, башкири тощо), адиги, осетини, вайнахи і тюрки Північного Кавказу, низка дагестанських етно-територіальних груп, тюрки Західного Сибіру. Більшість цих утворень не стали повноцінними державам, але для міфологізованої історичної пам’яті це не має значення.
Крім того, сепаратизм не зосереджений лише на «національних окраїнах», він проявляється в Росії також у регіонах, населених росіянами. Так, сепаратизм у формі створення незалежних і квазінезалежних держав у період Громадянської війни 1918–1920 рр. був типовий для переважно російських за складом населення територій: Сибіру, Далекого Сходу, Кубані та інших. Незалежні держави в ході Громадянської війни існували від декількох місяців (Сибірська республіка) до двох років (Кубанська народна республіка / Кубанський край). Крім цього, історична пам’ять про незалежність в різному ступені присутня у нинішнього населення раніше існуючих маріонеткових (залежних від РРФСР) держав — Далекосхідної республіки (1920–1922 рр.) і Тувинської народної республіки (1921–1944 рр.).
У 90-х рр. ХХ ст. де-юре суверенною державою був Татарстан, фактично входив до складу РФ, і де-факто суверенною державою була Чеченська Республіка Ічкерія. Був підвищений рівень автономності Свердловської області (проголошена Уральська Республіка) у складі РФ. Ці відцентрові прояви були подолані адміністративно-правовим тиском, як у випадку з Татарстаном і Уральською Республікою або воєнними діями, як у випадку з Чеченською Республікою Ічкерією.
Таким чином, сепаратизм є для Росії успадкованим фактором соціально-політичної ситуації, характерним для значної частини території країни.
Надзвичайно важливим елементом історичної пам’яті є пам’ять про конфлікти з сусідніми етносами (осетино-інгушський конфлікт 1992 р.), а також з російською / імперською владою (сталінські депортації чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців; війни в Чеченській Республіці в період РФ тощо). Ці події мають характер актуальної колективної травми для низки етносів.
Приклад формування і підтримки сепаратистського руху на сході України
З 2014 року діє новий фактор посилення відцентрових тенденцій у Росії — створені і підтримувані владою РФ сепаратистські рухи на сході України. Цей фактор є новим, оскільки підтримка російською владою самопроголошених Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії та опосередковано — Нагірного Карабаху вже не сприймається як підтримка сепаратизму. За двадцять років у населення Росії сформувався ефект звикання — ці квазідержави вже не розглядаються як результат сецесії. Військове вторгнення РФ на схід України подається для громадської думки як війна населення східних територій проти держави Україна. Ця війна супроводжується активною і масованою інформаційною підтримкою в контрольованих владою російських засобах масової інформації. У ході цієї кампанії сепаратизм свідомо не називається сепаратизмом, не проводяться ніякі аналогії антитерористичної операції України з контртерористичною операцією в РФ на території Чеченської Республіки. Незважаючи на це, підтримка сепаратизму на сході України легітимізує в суспільній свідомості росіян право населення регіонів на відділення, в тому числі на відділення від Росії. Експерти відзначають посилення деструктивності суспільної свідомості в результаті впливу війни на сході України. О. Громов, коментуючи результати опитування «Левада-центру» на тему залучення лідерів Луганської та Донецької республік в політичну діяльність Росії (таке залучення схвалюють близько 30%), констатує: «Запит на дестабілізацію — один із головних наслідків українських подій для Росії. Невдоволення значної частини населення устроєм російського життя знайшло вихід не в спробі змінити його (це сприймається як щось принципово неможливе), а у прагненні його зруйнувати»[14].
Безпосередній вплив подій на сході України на стан сепаратизму в Росії виразився, наприклад, у спробах проведення так званих «маршів федералізації» в серпні 2014 р. «Марші» не мали на меті поставити питання про вихід Кубані або Сибіру зі складу РФ, їх організатори хотіли продемонструвати небезпеку провокування і підтримки сепаратизму владою країни, для якої сепаратизм є реальною загрозою. Федеральна служба безпеки РФ і поліція за сприяння спеціально підготовлених людей, які не перебувають на службі в цих органах, придушили спроби проведення масової акції «За федералізацію Сибіру» в Новосибірську, «За федералізацію Кубані» у Краснодарі та «За федералізацію Калінінградської області» в Калінінграді.
Фактори, що стримують відцентрові процеси
Відцентровим процесам перешкоджає кілька вагомих чинників.
Роз’єднаність політико-адміністративних еліт суб’єктів РФ.
Відсутні неформальні зв’язки декількох суб’єктів РФ, які могли б діяти спільно, реалізуючи загальну політику. Навіть на Північному Кавказі, при зовнішній соціально-культурній близькості автохтонних етносів, протиріччя між елітами сусідніх суб’єктів РФ дуже великі. Спроби грати роль «старшого брата» щодо своїх сусідів робить лише Чеченська Республіка, проте ці спроби наражаються на активний опір.
Адміністративна еліта Чеченської Республіки просуває свій політичний вплив на інші суб’єкти РФ на Північному Кавказі різними методами. Серед них є неконфліктні за змістом, наприклад, благодійне фінансування хаджу мусульман Північного Кавказу[15]. Така релігійна благодійність підвищує популярність чеченської адміністративної еліти серед віруючих регіону. Соціальна практика благодійності не дає підстав адміністративним елітам інших республік і країв для відкритої протидії і саме тому не може бути охарактеризована як явно конфліктогенний фактор. Водночас таку практику адміністративні еліти інших суб’єктів Федерації сприймаються як втручання в їхні справи.
На ще жорсткішу відсіч наражаються спроби лідерів ЧР встановити регіональне домінування в конфесійній сфері. Ілюстрацією є конфлікт між адміністративними елітами Республіки Інгушетія і Чеченської Республіки в 2015–2016 рр. Причиною конфлікту стали підозри керівників ЧР щодо деяких релігійних авторитетів Інгушетії: тоді відомі серед жителів Інгушетії ісламські авторитети були звинувачені керівництвом сусідньої республіки в приналежності до релігійного фундаменталізму[16]. У ході зборів 2 лютого 2016 р. традиційних течій ісламу Чечні та Інгушетії в мечеті Ачхой-Мартана за участю муфтіїв двох республік, лідера баталхаджинського тарикату і керівників Чеченської Республіки були зроблені заяви про утиски прав тарикатів в Інгушетії і про необхідність припинити це силами не тільки інгушів, але і чеченців[17]. 2 лютого 2016 р. в центральній мечеті Грозного пройшов сход послідовників тарикатів (суфійських братств) Накшбандія і Кадарія. На цьому заході була ухвалена резолюція, яка містить жорстку критику ісламського фундаменталізму: «Ми, послідовники накшбандійського і кадарійського тарикатів, засуджуємо тероризм у будь-якому його прояві і визнаємо ваххабізм терористичною течією, спрямованою проти основних законів шаріату з метою розколу у середовищі мусульман усього світу. Ми стверджуємо, що ваххабізм, як і інші течії, які мають на меті знищити цілісність мусульманської умми, мають екстремістський характер»[18]. Важливо, що в ході сходу тарикатистів у Грозному пролунали звинувачення на адресу інгушських богословів, що призвело до швидкої консолідації інгушських прихильників імама Насир-Кортської мечеті і засновника спецшколи арабської мови в Малгобеку. В ході одного з виступів на сході прихильників суфізму в Грозному 2 лютого 2016 р. владі Інгушетії запропонували не надавати трибуни названим поіменно підозрюваним в салафізмі ісламським діячам. При цьому було підкреслено, що «якщо влада Інгушетії не зможе вжити певних заходів, зупинити цих двох нам буде нескладно»[19]. Ще до цього заходу в Грозному інгушські ісламські богослови отримали погрози, оприлюднені в Інтернеті.
27.08.2016 р. у Грозному на конференції «Хто вони — послідовники сунни?» була ухвалена фетва «Про невід’ємні риси відмінності істинного ісламу від омани»[20]. У цій фетві до «заблукалих сект» зарахували салафітів. Грозненська фетва викликала різку критику багатьох мусульманських організацій, в тому числі Ради муфтіїв Росії в ході засідання співголів 26.09.2016 р. У резолюції засідання сказано: «Після детального аналізу фетви “Про невід’ємні риси відмінності істинного ісламу від омани”», стало очевидно, що вона відобразила переважно реалії одного з регіонів, що абсолютно не дає російським мусульманам документ, який би надійно їх орієнтував у тих невід’ємних рисах справжнього ісламу, що відрізняє його від омани»[21]. Цей текст прямо вказує («реалії одного з регіонів») на неприйняття членами Ради муфтіїв спроб керівництва ЧР домогтися домінування в середовищі російських мусульман.
Федеральні округи є формальним об’єднанням суб’єктів РФ. Повноважні представники президента РФ в округах повністю підконтрольні адміністрації президента. Фактично, федеральні округи не є майданчиком об’єднання суб’єктів РФ.
Єдиним типом структур, що наразі існують і об’єднують кілька суб’єктів РФ у неформальні групи, потенційно здатні долучитися до відцентрових процесів, — це асоціації етносів. За організаційно-правовою формою Асоціація фінно-угорських народів РФ є громадським рухом. Всесвітня асамблея тюркських народів, створена в Казані 1991 року, є міжнародною організацією.
Об’єктивною перешкодою відцентрових процесів є економічна несамодостатність переважної більшості суб’єктів РФ.
Суб’єкти РФ не можуть існувати без надзвичайно тісних економічних відносин з іншими суб’єктами РФ. Територія суб’єктів РФ формувалася з урахуванням кількох факторів, в тому числі позаекономічних. Наприклад, межі республік у складі РФ враховували ареал проживання титульного етносу цієї республіки. В результаті, площа багатьох суб’єктів РФ, особливо на Північному Кавказі, невелика і не дозволяє забезпечувати навіть мінімальний стандарт споживання для населення цих територій. Економічна несамодостатність окремого суб’єкта РФ була підтверджена в результаті природного експерименту — існування де-факто суверенної Чеченської Республіки Ічкерія в 1996–2000 рр.
Значною перешкодою для посилення відцентрових тенденцій прикордонних регіонів Росії є страх населення перед сусідніми державами або думка про нездатність цих держав бути ефективним економічним партнером. Дезінтеграція прикордонних регіонів у складі РФ означає неминучість їх активнішої взаємодії з сусідніми країнами. Але що, на думку еліт і населення суб’єктів РФ, можна очікувати від цих сусідів? Населення суб’єктів РФ, що межують з Китаєм, відчуває страх перед анексією з боку Китаю. Згідно з даними опитування громадської думки в Росії, понад 50% далекосхідників вважають Китай, який наразі стрімко розвивається, «потенційною загрозою»[22]. Присутність у регіоні таких демократичних і привабливих партнерів, як Південна Корея і Японія значно менше активна. Еліта суб’єктів РФ на російському Далекому Сході, як і населення цього регіону, наразі не має інших гарантій від китайської анексії (протекторату), крім військової сили РФ. Міжнародні механізми захисту від анексії, які використовуються за фактом анексії Криму Росією, до нині не довели своєї ефективності.
Відносини представників еліт прикордонних суб’єктів РФ з Казахстаном, Грузією, Азербайджаном обтяжені підозрами в дискримінації російського та іншого «нетитульного» населення цих держав. Крім цього, названі держави не розглядаються як економічні партнери, які б могли у разі потреби надати ефективну допомогу в розвитку економіки, у створенні нових джерел доходів для жителів сусідніх територій. Так, значна частина населення суб’єктів РФ в республіках Північного Кавказу наразі орієнтована на отримання доходів не в своїх республіках. Джерелами таких доходів, як правило, є бізнес, кримінальна діяльність, робота в охоронних структурах в інших суб’єктах РФ. У разі виходу зі складу РФ населення цих територій ризикує втратити шанси на отримання доходів за межами своїх «національних територій», і позбутися можливості для створення джерел доходів в сусідніх країнах — Грузії, Азербайджані, Туреччині.
Антирежимній змові «еліт середнього рівня» перешкоджає практика просування на посаді губернаторів залежних від В. Путіна людей. Найбільш яскравим проявом цієї практики є призначення т.в.о. губернаторів колишніх співробітників Федеральної служби охорони (ФСО). Це екс-охоронці (ад’ютанти) В. Путіна, які всім зобов’язані особисто йому і тому надзвичайно віддані. Колишніх співробітників ФСО призначають на посади виконуючих обов’язки, оскільки попередні губернатори достроково пішли у відставку. Призначення охоронців почато практикуватися в 2016 р., коли людей, які раніше були співробітниками ФСО, стали призначати головами Тульської, Ярославської та Калінінградської областей[23] (призначений тоді т.в.о. губернатора Калінінградської області Є. Зінич залишив цей пост через три місяці після призначення у зв’язку з очевидними проблемами з публічністю). Часу від призначення особисто відданих В. Путіну людей губернаторами до їх виборів виявляється досить для їхнього подальшого обрання в результаті безальтернативної пропагандистської кампанії силами загальноросійських і регіональних ЗМІ. Загалом губернаторський корпус у РФ був суттєво оновлений в період з 2012 р., після третього обрання В. Путіна президентом. Так, за результатами дослідження О.В. Меженіної (2015) понад 60% чинних губернаторів виконували свої обов’язки перший термін[24]. За 2016 рік кількість нових призначенців у губернаторському корпусі за рахунок не самостійних і особисто відданих В. Путіну людей ще збільшилася.
Високий рівень підтримки росіянами режиму В. Путіна.
Це пояснюється головним чином штучно створеною надзвичайно високою «патріотичною» мобілізованістю російського суспільства. Ідея «Росії в кільці ворогів» цілеспрямовано посилюється в масовій свідомості активною державною пропагандою. Проте існує закономірність втоми від високого рівня агресії та психологічної напруженості, що неминуче для «патріотичної» мобілізації. Ця втома почала проявлятися невдовзі після виборів депутатів Державної Думи. Передвиборна кампанія була черговим «патріотичним закликом». Всеросійське опитування громадської думки, проведене 23–26 вересня 2016 р. Левада-центром за репрезентативною вибіркою міського і сільського населення, продемонструвало падіння довіри населення до багатьох державних інституцій. Рейтинг уряду виявився найнижчим за останні п’ять років (26%), довіра до Держдуми за рік впала з 40 до 22%, і навіть церква втратила 10 пунктів. Найбільше росіяни довіряють президенту, але і його рейтинг впав з 80 до 74%[25]. Коментуючи ці результати, заступник директора Левада-центру Олексій Гражданкін заявив, що будь-яке загострення відносин із Заходом буде стимулювати громадян до підтримки влади, а зростання довіри до президента й армії призведе і до зростання цифр інших інститутів. Але при цьому, на думку О. Гражданкіна, люди все менше реагують на такі стимули, і з кожним новим «закликом» патріотичні почуття притупляються.
Ефект «мобілізаційної втоми» російського суспільства надзвичайно важливий для прогнозу дезінтеграційних процесів і прогнозу політичної поведінки росіян. Що частіше звучать заклики влади згуртуватися навколо неї, то швидше настає «психологічна втома» у тих, кого намагаються мобілізувати цими закликами. Мобілізаційні заклики використовує федеральна влада, а не влада суб’єктів РФ. Останні лише транслюють заклики до підтримки В. Путіна і російського політичного курсу на своїй території, але, як правило, не закликають консолідуватися навколо фігури голови суб’єкта РФ. Винятком є лише режим особистої влади Р. Кадирова в Чеченській Республіці, який використовує три рівня мобілізації: загальноросійський, етнічний (чеченська діаспора на всій території РФ) і республіканський. Це важливий виняток, що вимагає окремого дослідження, все ж не змінює картину по РФ загалом. Таким чином, часті мобілізаційні заклики стомлюють не тільки російське суспільство в цілому, але і представників етнічних меншин Росії від свого входження в це державне утворення.
Важливо, що мобілізаційні заклики ведуться на тлі погіршення економічної ситуації в РФ, і це погіршення вже стає причиною дискомфорту для населення, стає чинником політичних настроїв. Аналітик Левада-центру Наталія Зорка констатує: «Йде дуже сильне падіння довіри до уряду, до прем’єр-міністра, до місцевої влади, до губернаторів. Це розчарування, повернення до реальності у певному сенсі, оскільки зараз люди стали активно відзначати наслідки кризи, говорять про це, бояться цього. Це повернення до реальності після анексії Криму відбулося вже торік, і воно починає позначатися, звичайно, на ставленні до всіх інститутів»[26].
Протидія відцентровим процесам з боку органів влади. Цей фактор має велике значення в загальній системі факторів і його варто розглянути окремо.
Рівень сприйняття сепаратизму населенням РФ
Основи сепаратизму — відносна депривація великих соціальних груп і прагнення регіональних еліт самостійно розпоряджатися ресурсами. Таким чином, оцінити рівень прихильності людей до сепаратизму можна за станом громадської думки. Проте цей критерій може бути використаний для вивчення проблеми зростання сепаратизму лише опосередковано, оскільки в Росії в останні роки не проводяться масові емпіричні дослідження настроїв щодо відокремлення та автономізації. Можна припустити, що однією з причин малої кількості досліджень з цієї теми є страх дослідників допустити політичну помилку в інтерпретації отриманих даних, яка легко може бути витлумачена як кримінальний злочин.
Неповнота емпіричної бази визначає поверховість наукового аналізу сепаратизму російськими авторами. Рідкісним винятком є опитування Левада-центру, проведене 15–18 листопада 2013 р. На питання: «Як би Ви поставилися до того, щоб регіон, в якому ви живете, відокремився від Росії?» відповіли: «Цілком позитивно» — 1%, «Радше позитивно» — 7%. Негативне ставлення до сецесії очевидно переважає. На це ж питання відповіли: «Радше негативно» — 26% і «Різко негативно» — 61%[27]. На підставі результатів цього дослідження можна зробити висновок про слабкість соціальної бази ідеї сепаратизму в Росії. Одначе загальноросійські дослідження проблеми сепаратизму малопродуктивні, оскільки не характеризують її в регіональному аспекті. Цей аспект, безсумнівно, є найбільш актуальним. Очевидно, що 8% співчуваючих сепаратизму в середньому по Росії можуть виявитися більшістю в певному регіоні.
Опитування ВЦВГД 27–28.09.2014 р. щодо ставлення громадян Росії до сепаратизму показало, що не менше 42% опитаних підтримують прагнення регіонів відокремитися, близько 30% негативно ставляться до ідеї поділу країн, а 28% не мали власної думки. Проте ці дані не дозволяють зробити впевнений висновок про те, що за рік, що минув після опитування Левада-центру, думка росіян істотно змінилася: 37% вважають, що кожен випадок поділу країни унікальний, і якщо одним регіонам варто надати право на самовизначення, то іншим — ні[28].
Схожі дані були отримані навесні 2014 р. Соціологічна компанія PewResearchCenter (США), на підставі результатів свого опитування, дійшла висновку, що майже половина росіян готова «відпустити» деякі території. У дослідженні було поставлено питання: «Чи дозволяти територіальним суб’єктам Росії виходити з федерації, якщо вони того хочуть?» Позитивну відповідь дали 48% респондентів, проти надання права на федералізацію виступили 39%[29]. Опитування було проведене з 4 по 20 квітня 2014 р., вибіркова сукупність склала 1000 осіб.
Після згаданого вище опитування ВЦВГД 2014 р. у відкритому доступі не з’являлися результати загальноукраїнських представницьких опитувань на тему сепаратизму.
Російська Федерація не є федерацією, створеною в результаті добровільного об’єднання держав. Федеративний устрій Росії — результат здійсненої в радянський період спроби розв’язати проблему етнічної та економічної гетерогенності країни. Фактично ж РФ — спадкоємиця імперії, створеної в результаті приєднання нових територій, в тому числі шляхом завоювань. Тому населення країни не має уявлення про федеративний устрій і єдність країни як про значущі цінності. Сецесія в таких умовах розглядається як прийнятний інструмент розв’язання проблем розвитку. Іншими словами, відокремлення частини території від Росії може сприйматися населенням цих територій як допустиме і можливе. У свідомості елітних соціальних груп сецесія виправдана заради однієї з трьох цілей (або заради поєднання декількох із них): економічного зростання, збереження культурної самобутності або забезпечення прав людини / розвитку демократії на відокремленій території.
Прихильники сецесії або автономізації використовують кілька основних ідеологем. Ці емоційно забарвлені елементи ідеології формуються як похідні від підстав депривації в кожному регіоні. Раніше автор досліджував систему ідеологем північно-кавказьких сепаратистів[30]. До неї входить:
1. Гіперпозитивна етнічна ідентичність (уявлення про системну перевагу свого етносу щодо всіх інших, зокрема, на підставі більшого збереження «народних основ культури») в поєднанні з думкою про загрозу втрати самобутності.
2. Негативна історична пам’ять (спогади про конфлікти, війни, депортації та інші події, що живуть у свідомості і відокремлюють «своїх» від «чужих»).
3. Уявлення про економічне пригнічення свого етносу (або мусульман загалом), експлуатацію його ресурсів.
4. Уявлення про систематичне порушення «прав етносу» або релігійної групи в даний час.
5. Переконання в тому, що світова спільнота зобов’язана підтримати боротьбу за «право народу на самовизначення». Варто відзначити, що цю ідею не використовують сепаратисти-салафіти, для яких неісламський світ є колективним ворогом. Салафіти розраховують лише на підтримку мусульманської умми (релігійна громада, в тому числі в глобальному масштабі).
Перераховані вище ідеологеми універсальні для носіїв сепаратистських настроїв і характерні не тільки для Північного Кавказу. Присутність таких установок у громадській думці свідчить про наявність потенціалу сепаратизму у населення регіону.
У період до 2018 р. можна очікувати радикальної переміни громадської думки в РФ, причому в напрямку зниження лояльності до влади. Ця переміна у деяких регіонах може призвести до зростання сепаратистських настроїв.
Види сепаратизму в сучасній Росії і класифікація суб’єктів РФ за рівнем сприйняття сепаратизму
Дослідження сепаратизму в сучасній Росії неминуче ставить питання про його класифікацію як один з важливих інструментів прикладного аналізу. Спроби створити такі класифікації вже були. Д.І. Щербінін на прикладі сучасного сибірського сепаратизму виокремлює два типи: сецесіоністський і автономістсько-республіканський, а в рамках першого типу дві орієнтації: російську та антиросійську[31]. Тут була використана лише одна підстава для класифікації одного рівня — активність сепаратистських настроїв і проявів.
Більш детальну й актуальну типологію сепаратизму запропонувала М.О. Домарева. Цей автор типологізував сепаратизм за кількома ознаками. За такою ознакою, як сфера прояву, М.О. Домарева виокремлює сепаратизм економічний, правовий, ідеологічний; за кількістю акторів сепаратизм може бути двосторонніми та багатосторонніми; ідеологічна основа формує етнічний, релігійний і регіональний сепаратизм; політичні цілі регіону дозволяють виділити сепаратизм у формі сецесії, іредентизму або політичної автономізації; за динамікою функціонування можна розрізнити сепаратизм еволюційний і радикальний; завдання політичної активності регіону поділяють сепаратизм на тактичний і стратегічний; аналіз соціального значення виявляє архаїчний і прогресивний сепаратизм; критерій тривалості дає сепаратизм одноразовий або постійний; характер прояву визначає фактичний і формальний сепаратизм[32].
З урахуванням сучасних реалій інформаційного суспільства, наведена вище типологія М.О. Домаревої може бути доповнена видами сепаратизму за критерієм способу комунікації. Автор доповіді досліджував електронні ресурси (сайти, групи в соціальних віртуальних мережах), що виступають за підвищення рівня автономності різних територій від федерального центру і присутні в Рунеті в 2014 р. У другій половині першого десятиліття XXI ст. варто констатувати швидке збільшення кількості подібних електронних ресурсів. Ці ресурси виступають центрами віртуальної консолідації людей, які не мають можливості для спілкування «в реалі», але об’єднаних схожими ідеями. Такі електронні ресурси представлені двома основними підвидами: сайтами і групами (відкритими і закритими) в мережах Facebook і ВКонтакте.
Автор вважає, що потрібно доповнити типологію сепаратизму такими видами, як віртуальний (виявляється в Інтернеті) і реальний (що виявляється в реальному просторі). Останнім часом у Росії явно виражена тенденція до активізації віртуального сепаратизму. Варто відзначити, що в деяких випадках віртуальний сепаратизм є підготовчим етапом для дій у реальному соціальному просторі. Проте значна частина віртуальної активності сепаратистів так і залишається в Інтернеті, не маючи практичного продовження.
На думку автора, наведену вище класифікацію російського сепаратизму в сучасних умовах швидких змін досить складно використовувати. Нею можна скористатися для глибокого аналізу в умовах повноти інформації.
Для прикладних цілей в умовах неповноти інформації доцільно використовувати іншу класифікацію, що враховує ті чинники, які характеризують в системі ймовірність відцентрових проявів у суб’єкті РФ. Тут варто стисло пояснити, що відцентрові тенденції, наприклад, прагнення до відокремлення від РФ, може проявитися не тільки на рівні суб’єкта РФ, а також на рівні муніципалітету. І такі випадки раніше були. Але прояви сепаратизму/автономізму на муніципальному рівні незначні в масштабах загальноросійських процесів.
Автор пропонує класифікацію суб’єктів РФ за системою факторів сепаратизму:
1. Етнічна своєрідність населення суб’єкта РФ (частка не росіян у складі населення суб’єкта РФ).
2. Конфесійна своєрідність суб’єкта РФ (частка осіб, які сповідують відмінні від православ’я релігії).
3. Регіональна своєрідність суб’єкта РФ (прояв у російського населення регіону особливої регіональної самосвідомості).
4. Відхилення економічних показників суб’єкта РФ від середніх по країні (як у бік багатства, так і в бік бідності).
5. Частка осіб, яких на території суб’єкта РФ торкнулися репресії та/або воєнні дії у новітній період історії (з 1991 року).
6. Наявність або відсутність зовнішніх кордонів у суб’єкта РФ (сепаратисти в суб’єктах РФ, які перебувають не всередині РФ, а на її зовнішніх кордонах, мають можливість отримувати підтримку з-за кордону, що суттєво посилює відцентровий потенціал).
Поєднання в суб’єкті РФ декількох факторів підвищує ймовірність прояву відцентрових тенденцій та їхнього найвищого прояву — сепаратизму.
Протидія відцентровим процесам з боку органів влади
Посилення відцентрових тенденцій та їхній прояв у практичній діяльності несе в собі реальні загрози не тільки для державної еліти, а й для значної частини населення РФ. Основна з цих загроз — відокремлення від Росії багатих ресурсами територій. Як особливо небезпечну загрозу центральна влада вважає відокремлення територій, на яких видобувають нафту і газ і які є основою «вуглеводневої» економіки всієї Російської Федерації. Якщо ця загроза буде реалізована, Росія припинить своє існування як скільки-небудь вагомий суб’єкт міжнародної політики. Цю перспективу російська влада вважає абсолютно неприйнятною. Сепаратизм у Російській Федерації потенційно є чинником політичних змін не тільки в цій країні, але й у всьому євразійському регіоні.
Федеральна влада усвідомлює небезпеку відцентрових тенденцій. Вона намагається сформувати додаткові «скріпи», які б знизили вплив регіональної гетерогенності. У зв’язку з цим показово, наприклад, схвалення В. Путіним на засіданні Ради з питань міжнаціональних відносин ідеї розробки й ухвалення федерального закону про російську націю[33]. Автори цієї ідеї позиціонують націю як політичне співгромадянство, тобто надетнічну надбудову.
Також федеральна влада усвідомлює небезпеку соціально-політичної дестабілізації. Про це, приміром, свідчить проведення 1–3 листопада 2016 р. нарад з політичними технологами та аналітиками під головуванням першого заступника голови адміністрації президента РФ С. Кирієнко. На нарадах йшлося про технології, які дали б змогу представникові нинішньої влади виграти вибори президента у 2018 р. і при цьому зберегти соціально-політичну стабільність.
Сепаратизм, що на практиці ототожнюється з будь-якими відцентровими процесами, центральна російська влада сприймає як одну з найважливіших загроз безпеці. Це підтверджується новаціями федерального законодавства. Федеральний закон від 28 грудня 2013 р. № 433-ФЗ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу Російської Федерації» вніс у Кримінальний кодекс нову статтю (280.1), згідно з якою за публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності РФ передбачається позбавлення волі на термін до 3 років (у 2014 р. термін збільшений до 4 років), а за ті ж дії з використанням ЗМІ та Інтернету — до 5 років.
Страх влади перед сепаратизмом у сучасній Росії повинен оцінюватися також за іншими критеріями, а не тільки на підставі посилення кримінального законодавства. Найважливіший з таких критеріїв — посилення методів діяльності правоохоронних органів щодо осіб та організацій, підозрюваних у сепаратизмі. Зростаючі страхи влади проявилися в новому сценарії навчань з розгону силовими структурами держави масових мітингів сепаратистів. Очевидно, новий сценарій був затверджений у кінці 2014 — на початку 2015 рр. Це підтверджується таким фактом: 30 травня 2015 р. у Тюмені відбулися спільні навчання внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ РФ і поліції. Сценарій навчань передбачав: близько 2000 жителів Тюмені виступили за федералізацію, тобто підвищення статусу території або відділення від Росії. Ці люди побудували барикади і наметове містечко в центрі міста, як у 2013 р. було зроблено на Майдані в Києві. У ході навчань укріплення були знесені бронетранспортерами, а мітингувальників імітаційно розстріляли з великокаліберних кулеметів бронетранспортерів[34]. Важливо відзначити, що ще за рік до цих подій, навесні 2014 р. під час таких навчань у Саратові кулемети бронетранспортерів (БТР) використовувалися тільки для страхітливого вогню (поверх скупчення протестуючих). Таким чином, ще в 2014 р. кулеметна стрілянина по людях не передбачалася сценарієм навчань[35]. Стрільба з кулеметів калібром 14,5 мм по учасниках мітингу не може бути вибірковою, тобто спрямованою тільки проти озброєних, і становить небезпеку для усіх людей. Такий метод припинення мітингу неминуче призведе до великої кількості жертв. Зміна методів придушення сепаратистських акцій протягом короткого часу демонструє швидко зростаючий страх російської влади та її готовність вдаватися до надмірно жорстоких методів придушення сепаратизму.
У ході запобігання «маршів за федералізацію» у Краснодарі і Новосибірську в 2014 р. Федеральна служба безпеки РФ використовувала, крім співробітників правоохоронних органів, також бойовиків, які офіційно не перебувають на державній службі. З огляду на специфічні татуювання, ці особи належать до організацій російських націоналістів. Завданням цих бойовиків було застосовувати насильство до учасників «маршів за федералізацію».
«Марші за федералізацію» не були проведені ні в Краснодарі, ні в Новосибірську. Незважаючи на це, ФСБ затримала громадських активістів — організаторів цих маршів, які так і не відбулися. Проти них були порушені кримінальні справи. Наприклад, громадський активіст із Краснодара Дарина Полюдова стала першою росіянкою, яку звинуватили у публічних закликах до порушення територіальної цілісності Росії за ст. 280.1 Кримінального кодексу РФ за спробу організації «Маршу за федералізацію Кубані». Також їй інкримінують публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності за ст. 280 КК РФ. У 2014– 2015 рр. Д. Полюдова провела півроку в слідчому ізоляторі Краснодара[36], та в результаті активної громадської кампанії була звільнена. Однак пізніше вона була засуджена до реального терміну ув’язнення в колонії-поселенні і наразі відбуває цей термін.
Головною стратегією запобігання відцентрових процесів російський режим вибрав так звані «точкові» репресії. Для цього виду політичних репресій характерна відносно невелика кількість жертв. Потреби у масових репресіях у російської влади наразі немає — більшість населення країни підтримує режим. Водночас на підставі надуманих звинувачень і з грубими недотриманням прав людини порушуються кримінальні або адміністративні справи проти громадських активістів, які можуть організувати людей у разі масових стихійних антиурядових виступів. Стратегія «точкових» репресій спрямована на ліквідацію потенційних центрів консолідації будь-якого громадянського протесту, в тому числі сепаратизму.
Кількість жертв «точкових репресій» у РФ зростає. За даними Судового департаменту при Верховному Суді РФ, у 2015 р. у Росії за екстремістську діяльність або заклики до екстремізму засудили 544 особи; ще 110 осіб — за тероризм і заклики до нього[37]. Кількість засуджених за екстремізм у 2015 р. зросла на чверть порівняно з 2014 р. Таке збільшення масштабу може викликати ефект «репресивної хвилі».
З метою усунення особи від громадської активності на Північному Кавказі активно застосовуються політичні вбивства і фальсифікації кримінальних справ з тривалими термінами ув’язнення[38]. Позасудові розправи стали однією з головних проблем регіону, в основному для Чеченської Республіки, Республіки Інгушетія, Республіки Дагестан, Кабардино-Балкарської Республіки. Показником важливості проблеми є створення громадських рухів протесту, що ставлять за мету боротьбу з позасудовими репресіями. Так, у жовтні 2016 р. у Дагестані була створена організація «Серце матері»[39].
Для залякування лідерів етнічних рухів і підвищення їхньої лояльності використовуються сфабриковані адміністративні справи з терміном арешту до 15 діб. Так, у січні 2014 р. на виїзді з Краснодара був затриманий голова адигзького національного товариства Краснодарського краю «АдигеХасе» Аскер Сохт. Він був помилково звинувачений у тому, що не виконав вимогу поліцейського, і був засуджений до 15 діб адміністративного арешту. Співробітники Федеральної служби безпеки офіційно не були пов’язані з цим випадком. Проте саме вони пояснили колегам А. Сохта по «АдигеХасе», що його арешт є профілактичним заходом. Представники ФСБ заборонили А. Сохту та його колегам будь-кому розповідати про цей випадок. Очевидно, що через такі заборони громадськість мало знає про факти залякування лідерів етнічних об’єднань і осіб, які пропагують ідеї сепаратизму. В результаті проведеної акції залякування, у своїх публічних виступах А. Сохт став провідником ідей федеральної влади.
З огляду на дві війни на Північному Кавказі і численні теракти громадська думка в РФ налаштована, безумовно, негативно до тероризму та екстремізму. Зусиллями пропаганди будь-яке інакомислення ототожнюється з підготовкою терактів або іншою пов’язаною з насильством підривною діяльністю.
Каталізатори відцентрових процесів
Передумови відцентрових процесів у Росії надзвичайно стійкі протягом всієї історії країни, починаючи з періоду Російської імперії, а деякі — і раніше. Ці передумови були охарактеризовані вище.
У практичному плані надзвичайно важлива відповідь на питання: «Які існують каталізатори, тобто умови-прискорювачі відцентрових процесів?»
Головний із цих каталізаторів, який традиційно протягом усієї історії створює у Росії можливість для реалізації сепаратистських настроїв, є ослаблення державного центру. У своєму історичному розвитку цей центр виступав як імперський, радянський або федеральний. Висновок про ослаблення державного центру як достатньої підстави для швидкого посилення сепаратизму був зроблений півтора десятиліття тому[40]. Цей висновок знайшов підтвердження в наукових роботах останніх років. Так, на думку А.А. Ахметова, сепаратизм актуалізується на піках криз легітимності державної влади[41]. У разі кризи центральної влади, що цілком вірогідна в умовах авторитарного режиму, прихильники сепаратизму можуть отримати реальну можливість для реалізації планів сецесії. Така криза може бути викликаний, в тому числі, випадковою чи раптовою причиною (наприклад, смерть або хвороба президента РФ). Сплеск сепаратистської активності в Російській імперії і в Російській Федерації проходив за згаданим вище сценарієм, тобто він починався після «паралічу» центральної влади, відповідно, в лютому 1917 р. і в серпні 1991 р. Ні у 1917-му, ні у 1991-му сепаратизм не був чинником краху центральної влади, а лише його наслідком.
Важливим каталізатором є зростання уявлень про низьку ефективність державного управління і несправедливість чинної влади. Такий висновок автор робить на підставі матеріалів фокус-груп у республіках Північного Кавказу і проведених там же індивідуальних експертних інтерв’ю. Уявлення про низьку ефективність державного управління формує думку про ігнорування інтересів та економічну експлуатацію цих регіонів центральною владою. Така думка, як вважає автор, є причиною масової відносної депривації населення територій РФ, як населених росіянами, так і не росіянами. Яскравою ілюстрацією таких настроїв є діалог у ході фокус-групи, яка була проведена за участю автора цього матеріалу 9 листопада 2011 р. у місті Грозному, адміністративному центрі Чеченської Республіки:
— У нас [у Чеченській Республіці] суто символічною має бути оплата за газ, наприклад, і бензин. Ми вже Саудівську Аравію обігнали у видобутку нафти. А бензин... Ми — нафтовидобувна республіка!
— А бензин у нас завезений, ви в курсі? Ми не своїм користуємося. Ми нафтовидобувна республіка, але у нас бензин буває дорожчий, ніж в інших регіонах Росії.
На територіях з переважно не російським населенням уявлення про низьку ефективність центральної влади породжує також думку про свідоме придушення етнічної самобутності цих груп.
У контексті цієї доповіді автор вважає, що Л. Шевцова зробила надзвичайно важливий висновок про різні причини протестних настроїв у двох мегаполісах — Москві і Санкт-Петербурзі — з одного боку та інших територіях Росії — з другого: «Найважливіше — це проблема, очевидно, економічної кризи, проблема холодильника й економічних інтересів для більшості населення. А у великих містах, які є законодавцями політичної моди (Москва і Петербург) — це проблема комплексу приниженості населення, проблема гідності, політична проблема. Тому що люди у нас виходили, близько 300 тисяч, але все ж виходили не через економічні стимули»[42].
Автор згоден з висновком Л. Шевцової про різні причини протестних настроїв у різних регіонах Росії. Як було показано вище, Російська Федерація належить до держав з дуже високим рівнем економічного і культурного розмаїття (гетерогенності) її регіонів. Економічна гетерогенність проявляється в різних рівнях продуктивності праці; в наявності або відсутності сучасних секторів економіки тощо. Рівень економічного розвитку регіону та структура його економіки певним чином впливають на сприйняття населенням ідей сепаратизму. Однак рівень економічного розвитку безпосередньо не впливає на розвиток сепаратизму. Прагнення до відокремлення частини держави спостерігається як у відносно «багатих», так і в «бідних» регіонах. Якщо «бідні» прагнуть відокремитися, аби «покінчити з експлуатацією з боку митрополії», то «багаті» роблять те саме з метою «позбутися утриманців». На зростання сепаратистських настроїв також великий вплив справляє динаміка економічного розвитку різних регіонів, населених різними етнічними групами у складі однієї країни. Тут уже з’являються можливості для порівняння і негативної оцінки власного стану або, що ще важливіше — стану своєї групи. Як результат, виникає відчуття відносної депривації[43] на етнічній/регіональній основі. Таким чином, економічні чинники не є головними в системі чинників відцентрових процесів.
Як уже діючий каталізатор дезінтеграції є пропаганда агресивності, яку в Росії головним чином проводить держава. Це проявляється у формі схвалення насильства з боку сепаратистів на сході України, насильства до некомбатантів Сирії, насильства провладних активістів до представників російської опозиції. Схвалення насильства і його легітимізація в громадській думці здійснюється також шляхом усунення від відповідальності російських «силовиків» за незаконне насильство щодо громадян. Така стратегія призводить до розширення кордонів допустимого насильства, формування думки про можливість застосувати насильство, в тому числі заради відокремлення «своєї» території.
Прогноз щодо того, які каталізатори і в яких умовах справлять сильніший вплив на соціально-політичну ситуацію, дуже складний. Причина в тому, що установки суспільної свідомості в Росії не логічні, часто в ній уживаються абсолютно несумісні уявлення. Це підтвердило проведене влітку 2016 р. московським бюро Фонду імені Фрідріха Науманна (Friedrich-Naumann-Stiftung) дослідження «Сприйняття свободи жителями Росії». Переважна більшість респондентів дослідження (95,9%) висловилися за те, щоб держава контролювала ціни на основні продукти харчування. Водночас понад 60% нічого не мають проти конкуренції в економіці, а 71,5% називають економічний розвиток головним пріоритетом Росії. Майже дві третини (65,9%) відповіли ствердно на запитання, чи слід державі збирати персональні дані громадян з метою гарантування безпеки. Понад 70% не мають потреби у вільних ЗМІ. При цьому 57% хочуть, щоб Росія була демократичною країною[44].
У різних регіонах Росії джерела невдоволення народу своїм становищем можуть бути різними. Відповідно, причини і характер можливих масових протестних дій різнитимуться. Це стосується як протестних дій демократичної опозиції, так і активності сепаратистів.
З огляду на сказане, надзвичайно важливо вказати на низьку ефективність державної «вертикалі» в РФ. Під низькою ефективністю мається на увазі не тільки слабка здатність органів влади виконувати визначені законами функції цих органів. Не менш важливим є те, що територіальні органи влади все менше здатні ефективно виконувати команди «зверху». Це відбувається в тому числі в силових структурах. Про існування цієї проблеми свідчать спроби федеральної влади розв’язати цю проблему. Серед таких спроб ми спостерігаємо структурні реформи, наприклад, створення Росгвардії. Ще більш показовими є спроби підвищити ефективність «силової вертикалі» жорсткістю адміністрування. Так, на початку листопада 2016 р. Слідчий комітет РФ підготував проект наказу про організацію по всій відомчій вертикалі системи постійного процесуального контролю. Керівникам підрозділів СК наказано посилити нагляд за своїми підлеглими. Аналітики звернули увагу на таке: незрозуміло, яка взагалі потреба в тому, щоб складати такі документи. Слідчі і в тому числі їхні всілякі начальники повинні діяти на підставах, викладених у Кримінально-процесуальному кодексі (КПК), законі про СК Росії і в положенні про нього, затвердженому президентським указом[45].
Прогноз розвитку відцентрових процесів у РФ
Активність проявів сепаратизму в Росії традиційно визначалася такою умовою, як сила центральної влади. Протягом історії сепаратизму це була імперська, радянська або федеральна влада, що принципово не впливало на відносини російського центру і периферії. Важливо підкреслити, що відносно високий рівень сепаратистських настроїв постійно був присутній і зараз присутній у масовій свідомості населення російської периферії. Чи втіляться ці настрої в діях? Якщо так, то коли? На думку автора, відповідь на ці запитання формувалася в Росії у попередні історичні епохи і формується нині лише силою контролю центральної влади за регіонами.
Передумови для проявів сепаратизму в Росії стабільно зберігаються протягом тривалого часу. Наразі репресивна політика російської влади щодо опозиції і всіх інакомислячих підвищує рівень протистояння між владою і російським громадянським суспільством. У систему громадянського суспільства входять, з-поміж інших, громадські лідери та організації, що ставлять собі за мету відокремлення певних територій від Росії. Дестабілізація політичної ситуації в Росії, наприклад, масове насильницьке протистояння влади і суспільства або державний переворот, неминуче викличуть швидку і сильну активізацію сепаратистів. На жаль, можливі наслідки такої активізації не досліджені досить глибоко. Водночас імовірність такої дестабілізації, як і посилення політичних репресій у Росії оцінюється експертами як високі. Так, Е. Паін констатує: «У Росії назріває соціально-економічна криза як через внутрішні причини, так і внаслідок зростаючої міжнародної ізоляції Росії. Це вже викликає нове політичне розмежування в країні, яке буде лише наростати. У цих умовах дуже ймовірне посилення тиску влади на всі самоорганізаційні ідеологічні угруповання... »[46]
Виклики, що їх керівники Росії кидають світові, в тому числі свідомим формуванням сепаратистського руху на сході України і військовою підтримкою цього руху, вкрай небезпечні. Вони руйнують основи світової стабільності в період після завершення «холодної війни». Потенційно не менше небезпечним для світової спільноти є непрогнозоване зростання сепаратизму в Росії і спонтанний неконтрольований розпад країни.
Прогноз розвитку сепаратизму в сучасній Росії надзвичайно важливий. Наразі діяльність центральної російської влади багато в чому визначається саме уявленням про високу небезпеку сепаратизму. Наприклад, представники правлячого режиму активно використовують аргумент про те, що забезпечення єдності РФ є заслугою цього режиму. Більше того, президент Росії вважає, що перемога над сепаратистами виправдовує існування його режиму. Цей висновок можна зробити з інтерв’ю В. Путіна у документальному фільмі «Президент», показаному на каналі «Росія 1» у квітні 2015 р.[47] Збереження єдності країни є для російської влади однієї з найвищих цілей. Для представників влади ця мета виправдовує порушення прав людини, недотримання законів і фактичну ліквідацію федералізму як конституційного принципу в Росії.
Зростання відцентрових тенденцій і дезінтеграція РФ цілком вірогідні в результаті довгострокової стагнації. Саме стагнація фактично прогнозується Міністерством економічного розвитку Росії в довгостроковому (до 2035 р.) прогнозі соціально-економічного розвитку країни: стагнація, низькі ціни на нафту, зростання промислового виробництва не більше 2% в рік[48]. Тривале «економічне животіння», особливо на тлі економічних успіхів сусідніх країн, неминуче викличе зростання відносної депривації масових соціальних груп і спроби суб’єктів РФ високої групи ризику розв’язати економічні проблеми шляхом виходу зі складу Росії. З урахуванням наявної інформації цей прогноз є найбільш імовірним. Прогноз економічного розвитку РФ до 2035 р., підготовлений Центром стратегічних розробок під керівництвом колишнього міністра фінансів О. Кудріна, значно більш оптимістичний і передбачає можливість збільшення валового внутрішнього продукту РФ удвічі за цей період. Однак, на думку експертів ЦСР, це можливо за умови структурних реформ і активного інвестування, як внутрішнього, так і зарубіжного[49]. Такі умови важко досяжні в рамках встановленого В. Путіним політичного режиму.
Висновки та рекомендації
Попри жорстку протидію з боку федеральної влади та її територіальних органів, як представники елітних, так і масових соціальних груп час від часу вдаються до дій, об’єктивно спрямованих на активізацію відцентрових тенденцій. Мотивація таких дій у представників елітних і масових груп наразі кардинально відрізняється. Однак результати дій і одних, і других мають один напрямок, який може стати руйнівним у разі загальноросійської кризи.
Регіональні еліти використовують такі методи, які об’єктивно посилюють передумови дезінтеграції:
1. Нормативне закріплення/підтвердження особливих прав/преференцій титульних етносів суб’єктів РФ.
2. Просування на адміністративні позиції в суб’єкті РФ представників титульного етносу.
3. Формування у складі Збройних сил і МВС підрозділів, що цілком або переважно складаються з представників титульних етносів.
4. Публічні прояви незгоди з діями на території суб’єкта РФ представників федеральних органів влади.
Представники масових соціальних груп використовують:
1. Збройне протистояння (головним чином на Північному Кавказі, члени Емірату Кавказ, що перебуває у списку санкцій ООН і заборонений у низці країн).
2. Проведення/спроби проведення публічних заходів, які демонструють невдоволення діями федерального центру щодо регіонів.
3. Критика дій федеральної влади щодо суб’єктів РФ активістами громадянського суспільства, іншими лідерами громадської думки.
Варто детально проаналізувати всю систему протестної активності в сучасній Росії, а не тільки ту, яка безпосередньо впливає на відцентрові тенденції. Результати протестної активності будь-якої спрямованості важливі для прогнозу соціально-політичної ситуації і, отже, для розуміння можливостей дезінтеграції РФ або зміни політичного режиму.
Основні передумови відцентрових процесів у сучасній Росії:
1. Високий рівень регіональної гетерогенності (економічної, соціально-культурної, демографічної, конфесійної, державного і муніципального управління, громадянського суспільства). Гетерогенність РФ збільшується.
2. Наявність підстав для відносної депривації.
3. Негативна історична пам’ять.
4. Приклад формування і підтримки російською владою сепаратистського руху на сході України.
Передумовою відцентрових процесів з потенційно високою динамікою є наявність підстав для відносної депривації. Ці підстави мають різну конфігурацію у різних регіонах РФ (суб’єктах РФ і макрорегіонах, наприклад, Північний Кавказ). На цю передумову можна цілеспрямовано вплинути ззовні Росії.
Доцільно провести детальний прикладний аналіз латентних і відкритих регіональних конфліктів у РФ (етнічних, конфесійних, у відносинах населення і влади) для розуміння факторів, які будуть впливати на ефективність діяльності «владної вертикалі» й активізувати відцентрові тенденції.
Система факторів стримування відцентрових тенденцій у РФ наразі значно сильніша за відцентровий потенціал. До цієї системи входять:
1. Роз’єднаність політико-адміністративних еліт суб’єктів РФ.
2. Економічна несамодостатність переважної більшості суб’єктів РФ.
3. Страх у населення прикордонних регіонів РФ перед сусідніми державами або думка про нездатність цих держав бути ефективними економічними партнерами.
4. Практика просування на посаді губернаторів залежних від В. Путіна людей.
5. Високий рівень підтримки росіянами режиму В. Путіна.
6. Протидія відцентровим процесам з боку органів влади.
Посилення відцентрового потенціалу можливе шляхом інформаційної роботи з декількома секторами російського суспільства. Таку роботу західні демократії наразі провадять недостатньо, це роблять лише раніше створені структури (наприклад, «Радіо свобода»), в Україні ж така діяльність взагалі не ведеться. Держави Європейського Союзу й Україна, як можна зробити висновок з нинішньої діяльності, орієнтовані на «оборонну стратегію» в інформаційній сфері[50].
Доцільно сприяти частим мобілізаційним закликам у РФ з боку влади. Провокування таких закликів можливе на рівні міждержавних і міжнародних відносин:
1. Відхилення ініціатив російського режиму має відбуватися публічно, широко висвітлюватися у ЗМІ та інтернет-ресурсах, які не є ЗМІ, і перетікати по інтернет-каналам у Росію. При цьому масштаб і значущість відхиленої ініціативи не мають значення, важливі лише масштаб і сила інформаційного потоку про факт відхилення, тобто недружньої поведінки по відношенню до влади РФ.
2. Негативні оцінки дій російського режиму як у міжнародних відносинах, так і у внутрішній політиці повинні стати більш частими і з ширшого кола запитань. Політика РФ в інших країнах (Україна, Сирія тощо) вже піддається жорсткій критиці і є підставою для посилення мобілізаційного тиску російської влади на російське суспільство. Однак внутрішньополітичну ситуацію в РФ інші країни ще тільки починають використовувати як об’єкт критики. Водночас можливості такої критики дуже великі: регулярні масові порушення прав громадян РФ; порушення прав іноземців (зокрема громадян України), які перебувають у РФ; економічна політика, що призводить до погіршення економічного стану росіян тощо.
Варто використовувати як повноцінний канал інформування жителів РФ найбільш масові і «народні» соціальні мережі: ВКонтакте, Instagram, Однокласники, Мій світ. Facebook уже є інструментом донесення об’єктивної інформації до користувачів цієї мережі і майданчиком масової критики російської влади. Однак кількість користувачів Facebook у Росії відносно невелика — близько 21 млн чол. А на сайті ВКонтакте зареєстровано понад 380 млн користувачів, з яких близько 65% проживають у Росії. За даними AlexaInternet, ВКонтакте є третім за популярністю сайтом у Росії та Україні. Щомісячна аудиторія (кількість осіб, які заходять на сайт хоча б раз на місяць) ВКонтакте, за даними BrandAnalytics, — понад 46 млн чол., у соціальній мережі Однокласники — понад 31 млн, Facebook — понад 21 млн, Мій світ — 16 млн, Instagram — 12 млн[51].
Доцільно стимулювати активне долучення спеціально підготовлених користувачів до популярних у РФ соціальних мереж для подальшої інформаційної роботи, метою якої є не переконання російських користувачів у неправильності політики нинішнього режиму, а посилення їхньої відносної депривації шляхом демонстрації неприйняття такого режиму зовнішнім світом, показу його провалів і поразок.
Сприйняття росіянами ідеї окремішності/автономізації суперечливе. З одного боку, досить значний відсоток жителів РФ (42% в дослідженні ВЦВГД 2014 р.) не заперечує проти намірів регіонів відокремитися від РФ. З другого, кожен випадок спроби відокремлення розглядатиметься громадською думкою індивідуально. Підтримка спроби сецесії не поширюється на відокремлення тієї території, на якій живуть респонденти (лише близько 8% у дослідженні Левада-центру 2013 р.). Можна припустити, що росіяни готові «відпустити» найбільш проблемні і тривожні території (наприклад, частину Північного Кавказу), але не готові підтримати вихід зі складу РФ свого регіону. Наростання настроїв «на вихід» можливе як поступове, так і лавиноподібне.
Оцінка рівня розвитку сепаратизму в сучасній Росії утруднена слабкістю емпіричної бази, що характеризує основний критерій, — схвалення громадською думкою ідеї виходу регіону зі складу РФ. Головною проблемою є відсутність кількісних розподілів відповідей росіян на запитання про готовність підтримати вихід свого регіону зі складу РФ/посилення автономності регіону по регіонах, а також оцінка рівня відносної депривації по регіонах. Для адекватної оцінки і прогнозу сепаратистських настроїв потрібно провести спеціальне комплексне дослідження (зокрема масове опитування) підстав відносної депривації в регіонах Росії з картографування його результатів. Таке дослідження має містити вимір установки на вихід/автономізацію свого регіону: не тільки пряме запитання, а й запитання щодо оцінки присутності основних сепаратистських ідеологем. Влада Росії не зацікавлена в розкритті підстав і рівня відносної депривації — головного чинника протестних виступів. На думку співробітників ФСБ РФ, такі матеріали, якщо вони стануть загальнодоступними, по-перше, будуть інструментом дискредитації влади, по-друге, основою для підготовки «дорожньої карти» опозиційних рухів. Тож можна цілком упевнено сказати, що російська влада створить максимально можливі перешкоди для проведення подібного емпіричного дослідження.
Результати емпіричних якісних досліджень у РФ дозволяють припустити можливість швидкого (протягом двох найближчих років) і значного «розвороту» громадської думки росіян у бік зниження лояльності до влади.
Прикладний аналіз відцентрових тенденцій у РФ вимагає класифікації територій РФ за рівнем імовірності проявів цих тенденцій у практичних діях. Така класифікація повинна бути досить простою і враховувати неминучу неповноту даних про ситуацію в РФ. Автор пропонує таку систему критеріїв цієї класифікації:
1. Етнічна своєрідність населення суб’єкта РФ.
2. Конфесійна своєрідність суб’єкта РФ.
3. Регіональна своєрідність суб’єкта РФ.
4. Відхилення економічних показників суб’єкта РФ від середніх по країні.
5. Частка осіб, яких на території суб’єкта РФ торкнулися репресії та/або військові дії у новітній період історії (з 1991 р.).
6. Наявність/відсутність зовнішніх кордонів у суб’єкта РФ.
З погляду ймовірності проявів відцентрових тенденцій суб’єкти РФ розподіляються за такими групами:
1. Група високої ймовірності: Чеченська Республіка, Республіка Дагестан, Республіка Інгушетія.
2. Група середньої ймовірності: Кабардино-Балкарська Республіка, Карачаєво-Черкеська Республіка, Республіка Татарстан, Республіка Башкортостан, Республіка Саха (Якутія), Республіка Тива, Республіка Бурятія, Республіка Карелія, Калінінградська область, Республіка Крим (автор вносить Крим до суб’єктів РФ для повноти аналізу, приймаючи факт приналежності Криму і Севастополя Україні з погляду міжнародного права).
3. Група низької ймовірності: всі інші суб’єкти РФ.
Можливостей силового придушення відцентрових процесів наразі набагато більше, ніж потенціалу сепаратизму в разі його розрізненого прояву в діях жителів різних регіонів РФ. Аби запобігти посиленню відцентрових процесів використовується методика «точкових репресій». Масштаби репресій розширюються. Режим В. Путіна готовий до застосування надмірного насильства і масштабного кровопролиття в ході придушення масових акцій протесту. Однак можливість придушення відцентрових процесів зберігається лише в умовах ефективного функціонування «силової вертикалі». Порушення її роботи цілком можливе в результаті, наприклад, відмови «силовиків» виконувати злочинні накази (такі прецеденти були), в результаті страху вищого керівництва цієї системи віддавати такі накази або ж відсторонення цього керівництва.
Придушення відкритого сепаратизму в РФ, в тому числі силового, підтримає громадська думка. У нинішніх умовах спалах сепаратизму будь-де на «національних окраїнах» РФ не нанесе якогось вагомого збитку соціально-політичній стабільності. Режим Путіна має дуже великі можливості щодо репресивного придушення будь-якого, в тому числі збройного опору. Водночас надмірне застосування насильства до учасників мирних акцій протесту в «російських регіонах» призведе до збільшення масштабів опору владі.
Розширення репресій в усіх формах призводить до появи нових супротивників чинного режиму і, таким чином, збільшує соціальну базу можливого лавиноподібного наростання протестних настроїв. Одначе жертви репресій та їхні прихильники розрізнені. Єдине, що їх об’єднує — заглибленість у єдиний інформаційний контент в Інтернеті. Спілкування цих людей в реальному просторі має місце лише у деяких республіках Північного Кавказу, де діє низка громадських організацій родичів загиблих і зниклих. Жертви політичних репресій у РФ досить швидко стають повноцінною соціальною групою. Ця соціальна група повинна отримати чіткий сигнал про наявність у неї союзників в особі Європейського Союзу, США та України. Такий сигнал може бути поданий у формі оприлюднення спеціальних доповідей про порушення прав людини в РФ.
Головна підстава прояву відцентрових процесів у РФ — високий рівень відносної депривації, що виникає на основі уявлення про несправедливість дій влади по відношенню до «своїх» (за етнічною, релігійною, регіональною приналежністю). Заснований на логіці вплив на суспільну свідомість росіян мало продуктивний. Вплив, який посилює відносну депривацію, повинен діяти на рівні емоцій.
Параліч (припинення функціонування) вертикалі влади, в першу чергу правоохоронних структур — основна передумова до активного прояву сепаратизму. Іншими словами, відцентрові тенденції активно проявляться як результат руйнування/призупинення дій вертикальної системи управління. Не навпаки, тобто сепаратизм навряд чи буде причиною руйнування системи влади в РФ.
Ключове завдання — відхід В. Путіна з посади президента РФ. Його відхід створює можливості радикальної зміни ситуації. Прямі вимоги відставки або не висунення на чергових виборах у 2018 р. матимуть протилежний результат в силу особливостей характеру В. Путіна. Він демонстративно не піддається тиску. Одначе для людей з його оточення, для російського олігархату, керівників спецслужб і армії має бути абсолютно очевидно, що санкції зберігаються і посилюються саме тому, що В. Путін — президент. Інформацію про цей взаємозв’язок потрібно доносити до двох цільових груп (особи, які приймають рішення в РФ; власники великого бізнесу; керівники спецслужб: ФСБ, ГРУ, МВС).
Способи примусу до відходу: необхідно послідовно розширювати коло осіб з-поміж функціонерів режиму В. Путіна, які є у санкційних списках. Персональні санкції недоцільно поширювати на глав суб’єктів РФ і співробітників органів влади суб’єктів РФ. Персональні санкції повинні розширюватися з метою руйнування традиційного способу життя російської федеральної еліти (зокрема співробітників федеральних органів влади в суб’єктах РФ): заборона на поїздки в країни, які підтримали санкції; заборона на придбання власності, зокрема житла; заборона на зберігання капіталів та інвестування в економіку країн, що підтримали санкції тощо. Наразі масштаб і глибина персональних санкцій явно недостатні для виникнення паралізуючого ефекту в середовищі російських чиновників. Під санкції повинні потрапити всі посадові особи, причетні до ухвалення неправосудних рішень щодо засудження громадян України у РФ (співробітники поліції, слідчі, співробітники прокуратури, судді). Ще більш важливо, щоб під санкції потрапили співробітники правоохоронних органів РФ, причетні до порушення прав людини і громадянина щодо громадян РФ (за аналогією з прецедентом — «Списком Магницького»). Цей захід дозволить розпочати зміни громадської думки росіян у бік західних демократій і України, а це неодмінна умова для зміни політичного режиму в РФ і ліквідації загрози з боку Росії щодо сусідніх країн. У масовій свідомості громадян Росії повинна виникнути і закріпитися ідея про те, що західні демократії й Україна намагаються захищати права «простих росіян». Таким чином, розпочнеться зміна конфігурації системи «ми — вони» в громадській думці росіян: «ми» будуть все більше відхилятися від російської влади і прихилятися до демократичних режимів, що допомагають їм. Для розширення санкційних списків потрібно використовувати інформацію з «Чорного блокнота» Фонду боротьби з корупцією (група Навального). До «Чорного блокнота» входять представники влади, причетні до політичних репресій у сучасній Росії. Бажано ініціювати нові проекти зі створення баз даних учасників політичних репресій у РФ. Наприклад, «Сірий блокнот» для добровільних помічників влади у здійсненні репресій: експерти і фахівці, які фальсифікують матеріали висновків в інтересах слідства; підставні свідки та інші особи, які офіційно не перебувають на службі в органах влади.
Існує два основних сценарії розв’язання проблеми російської загроз світові:
1. Короткостроковий: відхід від влади В. Путіна в період до 2018 р. включно (рік чергових виборів президента РФ) і цілковитий демонтаж створеного ним режиму, разом із федералізмом у РФ. Цей сценарій передбачає ймовірність бурхливої активізації відцентрових процесів. Відхід з посади президента можливий у результаті внутрішньоелітного рішення, але він і не гарантований. Чи вдасться в рамках цього сценарію не допустити дезінтеграції? Це багато в чому залежатиме від дій центральної російської влади і міжнародної спільноти. Якщо цей сценарій не буде реалізований, то ймовірний довгостроковий сценарій.
2. Довгостроковий: розпад РФ через значне посилення відцентрових тенденцій у довгостроковій перспективі. Цей сценарій найбільш вірогідний у зв’язку з тривалою стагнацією, що її прогнозує Міністерство економічного розвитку Росії. Варіантом цього сценарію є повалення нинішнього режиму в результаті масових стихійних акцій протесту, викликаних бурхливим зростанням відносної депривації, зі збереженням єдності РФ.
[1]Якутия признана родной землей якутского народа. 22.10.2016//Интернет – журнал Asia RussiaDaily – АРД. http://asiarussia.ru/news/14008.
[2] Как дагестанские боевики предпочли ИГИЛ Донбассу. 04.12.2014//Альманах «Искусство войны». Война от первого лица. http://navoine.info.
[3] Леусенко О. Марш за федерализацию Сибири: «Хватит кормить Москву!»
[4] Марш «За федерализацию Кубани: «Хватит кормить Москву! (новая встреча. Основную блокировали)». 17.08.2014//ВКонтакте. https://vk.com/marshkub.
[5] Калининград тоже выйдет на марш за федерализацию – «Хватит кормить Москву». Без даты//Выкрой.ка. Готовые лекала. http://vykroyka.com.ua/easyblog/entry/kaliningrad-tozhe-vyjdet-na-marsh-za-federalizatsiyu-khvatit-kormit-moskvu.html.
[6] Валовой региональный продукт на душу населения по субъектам Российской Федерации в 1998-2014 гг. Сведения Федеральной службы государственной статистики, обновлены 16.05.2016//http://www.gks.ru/wps/wcm/connect/rosstat_main/rosstat/ru/statistics/efficiency/#.
[7] Валовий регіональний продукт. Державна служба статистики України//http://www.ukrstat.gov.ua.
[8] Ильин В.А., Ускова Т.В. Методы преодоления пространственной социально-экономической дифференциации//Федерализм. 2012. № 3 (67). С. 7 – 18.
[9] Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности. М., 1998. С. 225.
[10] Ментальность российской молодежи: политические ориентиры и кумиры. 18.04.2013//Интернет-журнал «Гефтер». http://gefter.ru/archive/8369.
[11] Арена. Атлас религий и национальностей. 2012// Researchservice «Sreda». http://sreda.org/arena.
[12] Ускова Т.В. Пространственное развитие территорий: состояние, тенденции, пути снижения рисков//Проблемы развития территорий. 2015. № 1 (75). С. 8 (7–13).
[13] Зубаревич Н.В. Регионы России: неравенство, кризис, модернизация. М., 2010. С. 28–29.
[14] Громов А. Запрос на развал. Почему треть населения страны хочет, чтобы донецкие боевики стали российскими политиками. 8.06.2015. //TheNewTimes. № 19 (369). http://www.newtimes.ru/articles/detail/98872.
[15] Гаджиева К. Мусульмане Северного Кавказа не удовлетворены организацией хаджа. 11.10.2012//Кавказский узел. http://www.kavkaz-uzel.ru/articles/213914; Серебрянников Н., Капаева А. Из Краснодарского края и Адыгеи в хадж по «квоте Кадырова» отправится 151 мусульманин. 10.10.2012//Кавказский узел. http://www.kavkaz-uzel.ru/articles/213914.
[16] Ингушские богословы заявили об абсурдности обвинений со стороны Кадырова. 04.02.2016//NewsMagaslife. Власть и оппозиция. http://magaslife.com/about/article_post/ingushskiye-bogoslovy-zayavili-ob-absurdnosti-obvineniy-so-storony-kadyrova.
[17] В Чечне Кадыров и муфтий Ингушетии Иса Хамхоев об’явили войну Ингушетии. 02.02.2016//Гіалгіайче. Республика Ингушетия. http://galgayche.org/?p=2375.
[18] Кадыров запретил в Чечне диалог между различными течениями Ислама. 03.02.2016//Кавказский узел. http://www.kavkaz-uzel.ru/articles/276961.
[19] Кадыров запретил в Чечне диалог между различными течениями Ислама. 03.02.2016//Кавказский узел. http://www.kavkaz-uzel.ru/articles/276961.
[20] Фетва. О неотъемлемых признаках отличия истинного Ислама от заблуждений. 12.09.2016//Кавказский узел. http://www.kavkaz-uzel.eu/articles/289047.
[21] Совет муфтиев России выступил с критикой грозненской фетвы и предложил ее пересмотреть. 29.09.2016//OnKavkaz. Информационно-аналитический портал.http://onkavkaz.com/articles/3012-sovet-muftiev-rossii-vystupil-s-kritikoi-groznenskoi-fetvy-i-predlozhil-ee-peresmotret.html.
[22] Ван Сяньцзюй. Китай и Россия должны работать сообща, чтобы воспользоваться возможностями развития Дальнего Востока. 29.06.2016//Газета Хуаньцю шибао, Китай. http://inosmi.ru/politic/20160629/237015153.html.
[23] Никольский А., Мухаметшина Е. Президент создает новый кадровый резерв из своих бывших охранников. Уже трое из них назначены временно исполняющими обязанности губернаторов. 01.08.2016//Ведомости. https://www.vedomosti.ru/politics/articles/2016/08/01/651204-prezident-sozdaet-novii-kadrovii-rezerv-svoih-bivshih-ohrannikov.
[24] Меженина О.В. Главы исполнительной власти в субъектах Российской Федерации: социально-демографический анализ (2015 г.)//Известия Алтайского государственного университета. 2015. Т. 1. № 2 (86). С. 237 – 241. http://elibrary.ru/download/29979684.pdf.
[25] Мухаметшина Е. Доверие к властным институтам после выборов резко снизилось – «Левада-центр». Больше других потеряли в рейтинге правительство и Госдума. 13.10.016//Ведомости. http://www.vedomosti.ru/politics/articles/2016/10/13/660744-doverie-vlastnim-institutam.
[26]Гостев А. Лучше не высовываться. 13.10.2016//Радио Свобода. http://www.svoboda.org/a/28051662.html.
[27] Россияне о сепаратизме. 28.11.2013//Левада-центр. Аналитический центр Юрия Левады.http://www.levada.ru/28-11-2013/rossiyane-o-separatizme
[28] Социологи: россияне готовы поддержать сепаратизм в странах-противниках. 18.11.2014//Правда.ру. http://www.pravda.ru/news/society/18-11-2014/1235896-Russia-0.
[29] Chapter 3. Russia: PublicBacksPutin, Crimea’sSecession. 8.05.2014//Pew Research Center.http://www.pewglobal.org/2014/05/08/chapter-3-russia-public-backs-putin-crimeas-secession.
[30] Савва М.В. Мифоидеологемы – знамена сепаратизма (на примере Северного Кавказа) //Вестник Евразии. 2001. № 3 (14). С. 86 – 107.
[31]Щербинин Д.И. Конфликтный потенциал современного сибирского сепаратизма. Автореф. дис. канд. социол. наук. Барнаул. 2010.
[32] Домарева М.А. Сепаратизм в постсоветской России: факторы возникновения, функционирования и нейтрализации. Автореф. дис. канд. полит. наук. М., 2004.
[33] Демурин М. О «российской нации», русском народе и межнациональном согласии. 02.11.2016//РИА новости. https://ria.ru/analytics/20161102/1480543704.html.
[34] Блог Андрея Киселева (Республика Коми) с видеосъемкой этих учений, сделанной непосредственными участниками событий//http://7x7-journal.ru/post/60226(дата обращения 03.06.2015, позднее запись была удалена).
[35] Сайт «Общественное мнение» сообщил о том, что БТР использовали в Саратове лишь для устрашающей стрельбы в воздух//Общественное мнение.http://om-saratov.ru/novosti/16-april-2014-i10506-policiya-jestko-razognala-sar (дата обращения 03.06.2015).
[36] Полюдова Дарья. 2015. Возможно, мне дадут реальный срок//Каспаров.ru. Интернет-газета свободной России. 12.03.2015. http://www.kasparov.ru/material.php?id=550179291DD33 (дата обращения 11.06.2015).
[37] Основные статистические показатели деятельности судов общей юрисдикции в 2015 году//http://www.cdep.ru/index.php?id=79&item=3383.
[38] Убийство Тимура Куашева: официальная версия и мнение эксперта. 04.08.2014//Голос Ислама. Информационно-аналитический портал.http://golosislama.ru/news.php?id=24514; Магомаева Л. 2014. Заказной характер процесса очевиден. Арестованный в Чечне Руслан Кутаев рассказал на суде, что намерен бороться с беззаконием. 08.05.2014//Кавполит.http://kavpolit.com/articles/zakaznoj_harakter_protsessa_ocheviden-4231.
[39] В Дагестане появилась организация против бессудебных казней и пыток – «Сердце матери». 25.10.2016//MagasLife. Власть и оппозиция. http://magaslife.com/about/article_post/v-dagestane-poyavilas-organizatsiya-protiv-bessudnykh-kazney-i-pytok-serdtse-materi.
[40] Савва М.В. Мифоидеологемы – знамена сепаратизма (на примере Северного Кавказа) //Вестник Евразии. 2001. № 3 (14). С. 86–107.
[41] Ахметов А.А. Сепаратизм в России и на постсоветском пространстве и пути его преодоления. Автореф. дис. канд. полит. наук. М., 2013.
[42] Шевцова Л. Российское общество – кипящий чайник с закрытой крышкой. 04.06.2015//Укрінформ. Мультимедійна платформа іномовлення України.http://www.ukrinform.ua/rus/news/liliya_shevtsova_rossiyskoe_obshchestvo___kipyashchiy_chaynik_s_zakritoy_krishkoy_1751095
[43] GurrT.R.Whymenrebel. Princeton: PrincetonUniversityPress.1970.
[44] Большинство россиян за православие, контроль цен, цензуру и против геев. 28.09.2016//DW.http://www.dw.com/ru.
[45] Родин И. Бастрыкин встряхнет ведомство. Приказ об ужесточении контроля за следователями косвенно подтверждает его нынешнее отсутствие. 7.11.2016//Независимая газета. http://www.ng.ru/politics/2016-11-07/3_6852_bastyrkin.html.
[46] Паин Э. Имперский национализм (Возникновение, эволюция и политические перспективы в России)//Общественные науки и современность. 2015. № 2. С. 68.
[47] Путин В. В двухтысячных годах в мире ждали развала России. 26.04.2015.//Взгляд. Деловая газета. http://www.vz.ru/news/2015/4/26/742241.html
[48] МЭР представило прогноз развития экономики до 2035 года. 20.10.2016//Газета.ru. https://www.gazeta.ru/business/news/2016/10/20/n_9238241.shtml
[49] Фейнберг А. Эксперты Кудрина предсказали удвоение российской экономики к 2035 году. 7.11.2016//РБК. http://www.rbc.ru/economics/07/11/2016/58208e749a794792c2a63788.
[50] Звіт щодо зовнішнього оцінювання європейської програмної ініціативи МФ «Відродження» за напрямком підвищення обізнаності ЄС щодо подій в Україні та адвокації більш активної підтримки України з боку ЄС / Л. В. Пильгун, І. В. Кравчук. Київ. МФ Відродження. 2015//http://egroupsova.blogspot.com/p/blog-page_5.html
[51] Социальные сети в России, зима 2015-2016 Цифры, тренды, прогнозы. 14.01.2016//BrandAnalytics. https://blog.br-analytics.ru/socialnye-seti-v-rossii-zima-2015-2016-cifry-trendy-prognozy.
Comments