Що перешкоджає пошуку осіб, яких окупанти незаконно позбавили волі?
6 листопада на засіданні організованого Центром громадянських свобод Правозахисного клубу я презентував аналітичний матеріал про проблеми доступу до інформації про українців, які позбавлені волі та перебувають на окупованих територіях та в РФ. Ми не маємо інформації як про українських некомбатантів – жертв незаконних затримань, так і про військовополонених. Повний текст аналітичного матеріалу даю нижче.
Обговорення проблеми на засіданні клубу було дуже активним. Були присутні представники кількох міжнародних організацій, які ставили питання та коментували ситуацію. Понад 50 людей, у тому числі родичі зниклих безвісти та людей, які перебувають у російських в'язницях, були присутні на клубі онлайн. Для них дуже важливими були практичні рекомендації: що вони можуть зробити, щоб знайти близьку людину? Можливості державних органів у такому пошуку обмежені, а масштаб проблеми величезний.
Проблеми пошуку інформації про українців, позбавлених волі в РФ та на окупованих територіях
Що перешкоджає пошуку осіб, яких окупанти незаконно позбавили волі?
Жовтень 2026 року
Зміст
· Автори
· Резюме
· Контекст проблеми
· Характеристика проблем пошуку інформації
· Заходи щодо вирішення проблем пошуку інформації
· Ризики пошуку інформації та надання гуманітарної допомоги українцям, позбавленим волі
· Мінімізація ризиків під час пошуку інформації та надання гуманітарної допомоги
Автори
Аналітичний матеріал підготовлено доктором політичних наук, професором, експертом Центру громадянських свобод, головою Правління громадської організації «Експертна група «Сова» Михайлом Саввою (Україна); членом громадської організації «Ліберта» Володимиром Козловим (Україна).
Автори висловлюють вдячність за цінні доповнення У. Кіршиній, юристу фонду «Русь сидящая», магістру права Даремського університету (Велика Британія).
Резюме
Російська Федерація перетворила воєнні злочини та злочини проти людяності на спосіб ведення війни та контролю за населенням окупованих територій. Одними з наймасовіших таких діянь є незаконне позбавлення волі та жорстоке поводження. Стосовно позбавлених волі осіб російський режим застосовує стратегію «інформаційного вакууму», послідовно обмежуючи доступ до відомостей, які дають змогу розшукати цих людей та встановити з ними комунікацію.
Авторами виявлено такі проблеми доступу до інформації:
1. відсутність сповіщень від органів влади РФ, адресованих родичам або міжнародним гуманітарним організаціям, про позбавлення волі внаслідок війни (затримання некомбатанта або взяття в полон комбатанта);
2. відсутність у публічному доступі нормативно-правових актів, на підставі яких осіб позбавляють волі «за протидію спеціальній військовій операції»;
3. переведення низки слідчих ізоляторів (СІЗО «центрального підпорядкування») із підпорядкування Федеральної служби виконання покарань РФ до відання Федеральної служби безпеки РФ;
4. неналежне функціонування вебсайтів багатьох російських судів на окупованих територіях України;
5. значний обсяг знеособленої інформації для ЗМІ про затримання осіб на окупованих територіях та про судові процеси;
6. приховування окружними військовими судами РФ, які розглядають справи щодо українців, відомостей про цих осіб;
7. посилення тюремної цензури та недоставка кореспонденції ув’язненим;
8. складнощі з використанням грошових переказів як інструменту встановлення місця тримання особи;
9. створення перешкод під час подання офіційних звернень щодо встановлення місцезнаходження родичів;
10. зловживання законодавством з боку державних органів РФ.
Контекст проблеми
Російська Федерація перетворила воєнні злочини та злочини проти людяності на спосіб ведення війни та контролю за населенням окупованих територій. Такі злочини мають масовий характер. За даними Офісу Генерального прокурора України, станом на серпень 2026 року зареєстровано 253 933 злочини, пов’язані з агресією, та воєнні злочини[1].
Раніше міжнародна робоча група під керівництвом одного з авторів цього аналітичного матеріалу підготувала опис проблеми незаконних затримань та оприлюднила його кількома мовами за посиланням: savvamike.com.
Наведений опис доповнено з урахуванням сучасних реалій та викладено у цьому розділі.
У межах державної політики Російської Федерації щодо цивільних осіб систематично вчиняються такі злочини:
1. ув’язнення або інше жорстоке позбавлення фізичної волі в порушення основоположних норм міжнародного права;
2. насильницьке зникнення людей;
3. незаконне позбавлення волі.
Склади цих злочинів передбачені Римським статутом.
Орієнтовна кількість цивільних осіб, які утримуються Російською Федерацією у зв’язку з конфліктом, становить до 17 000 осіб. Міжнародна експертна група, яка здійснювала моніторинг незаконних затримань у 2022–2025 роках у межах проєкту української організації «Експертна група «Сова» та німецької організації Austausch e.V., встановила відомості щодо 8 231 цивільної особи (некомбатанта)[2].
Осіб із цієї групи ідентифіковано на підставі інформації Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ), відповідей представників Російської Федерації на запити родичів, свідчень цивільних осіб та військовополонених, які повернулися в Україну, а також за результатами OSINT (розвідки на основі відкритих джерел). Проте ідентифікувати вдалося далеко не всіх. Неточність оцінки кількості позбавлених волі цивільних осіб зумовлена відмовою РФ надати інформацію про всіх таких осіб або забезпечити допуск до них представників Міжнародного Комітету Червоного Хреста чи інших міжнародних організацій.
Російська Федерація порушує вимоги міжнародного гуманітарного права (МГП), які:
· гарантують затриманим особам право надсилати листи своїм родичам під час ведення бойових дій;
· зобов’язують Російську Федерацію надавати представникам Міжнародного Комітету Червоного Хреста доступ до всіх затриманих осіб.
З початку військової агресії Росії проти України у 2014 році жодної держави-покровительки для виконання гуманітарних функцій призначено не було. Міжнародний Комітет Червоного Хреста діє в умовах системного невиконання Росією своїх зобов’язань щодо гуманного поводження із затриманими. Зокрема, Російська Федерація не забезпечує цим людям можливості комунікації з родичами. Як наслідок, міжнародні організації та українська сторона не володіють повною інформацією про затриманих громадян України.
У червні-липні 2025 року Національна спілка журналістів України (НСЖУ) провела опитування серед 94 родин цивільних осіб, які були незаконно позбавлені волі. Основні результати опитування: 75% родин не володіють інформацією про місцезнаходження своїх рідних, 60% взагалі не отримують офіційної інформації про стан справ, 89% випадків викрадення людей підтверджено українською стороною, проте лише 33% — російською[3].
Міжнародний Комітет Червоного Хреста відповідно до норм міжнародного гуманітарного права (МГП) наділений особливими повноваженнями щодо захисту цивільних осіб, які постраждали внаслідок міжнародних конфліктів. Однак ці повноваження не були реалізовані в повному обсязі. Зокрема, станом на сьогодні МКЧХ не отримав доступу до всіх місць примусового тримання українських цивільних осіб. Це є наслідком дій РФ, яка ігнорує звернення МКЧХ щодо здійснення таких візитів. За відсутності держав-покровительок МКЧХ не запропонував воюючим державам прийняти МКЧХ як субститут.
Російська Федерація застосовує практику незаконного позбавлення волі українців з 2014 року. Ця практика набула значно більших масштабів після початку повномасштабного вторгнення. Багато мирних жителів, які наразі позбавлені волі в Російській Федерації та на окупованих територіях, були затримані окупантами ще у лютому та березні 2022 року. Це відбувалося, зокрема, у Київській, Сумській, Чернігівській, Харківській та Херсонській областях під час окупації цих територій. Зазначені населені пункти давно звільнені від російських окупантів. Відповідно, не може існувати жодних підстав, що виправдовують позбавлення волі цих людей. Попри це, вони досі не звільнені.
Окрім незаконних затримань на окупованих територіях України, російська влада затримує українців на території РФ. В останньому випадку затримання відбуваються за двома основними схемами:
Перша схема. Затримання громадян України, які проживають у РФ. З окупованих територій України до РФ була змушена виїхати значна кількість людей. У більшості випадків ці особи не мали вибору щодо напрямку виїзду. Чисельність українців, які виїхали до РФ, оцінюється у 2,8 мільйона осіб[4]. Крім того, значна кількість громадян України тривалий час до початку повномасштабної агресії постійно проживала в РФ. Деякі з громадян України, які постійно проживають у РФ, стають жертвами незаконних затримань на підставі підозр у нелояльності до російського режиму.
Друга схема. Затримання громадян та резидентів України, які виїжджають до третіх країн через державний кордон Російської Федерації. Виключно для осіб з українськими документами на кордоні РФ перед пропуском до третьої країни передбачено спеціальну процедуру обов’язкової співбесіди та перевірки документів. Цю процедуру здійснюють невстановлені особи, які не мають розпізнавальних знаків та не пред’являють документів. Вони перевіряють документи, вивчають інформацію українців на електронних носіях (телефонах, ноутбуках), оглядають татуювання, ставлять запитання для оцінки лояльності до російського режиму. За нашими підрахунками, внаслідок таких перевірок затримують приблизно 1% українців, які намагаються виїхати з РФ. Така схема затримання є одним із варіантів затримання під час «фільтраційних заходів»[5].
Утримувані громадяни України перебувають у РФ та на окупованих територіях у режимних установах трьох федеральних відомств:
1. Федеральної служби виконання покарань (тюрми, виправні колонії, зокрема колонії-поселення, слідчі ізолятори, виправні центри). ФСВП входить до системи органів Міністерства юстиції РФ.
2. Міністерства внутрішніх справ (центри тимчасового тримання іноземних громадян).
3. Міністерства оборони (гауптвахти комендатур військових гарнізонів).
У всіх таких установах українці ізольовані від російських засуджених або підслідних та утримуються в окремих будівлях, на окремих поверхах або секторах тюремних споруд. Вірогідно, офіційно за локації тримання українців (цивільних та військовополонених) відповідають не установи Федеральної служби виконання покарань та Міністерства внутрішніх справ, а Військова поліція Міністерства оборони. Такий висновок можна зробити на підставі матеріалів деяких кримінальних справ щодо українських некомбатантів.
На окупованих територіях багатьох українських цивільних осіб незаконно, без будь-якого процесуального оформлення факту затримання, утримують у неофіційних та не пристосованих для цього місцях: підвалах, складах, гаражах тощо. Деяких осіб звільняють із таких місць незаконного тримання без повернення їм документів. Це робиться з метою унеможливлення виїзду особи за межі РФ та за потреби повторного позбавлення її волі. Історію такого позбавлення волі розповів Сергій Воронков, якому все ж вдалося втекти з РФ[6]. Практика позбавлення волі осіб без офіційного оформлення є надзвичайно різноманітною. В Енергодарі Запорізької області, за інформацією місцевих жителів, протягом кількох місяців після початку окупації у підвалі під будівлею відділу поліції утримували кількох працівників Запорізької атомної електростанції (АЕС). Позбавлення волі цих людей не є законним перебуванням в ізоляторі тимчасового тримання (ІТТ) при відділі поліції, оскільки особу не мають права утримувати в ІТТ протягом настільки тривалого часу.
Багатьох українських некомбатантів утримують в офіційних місцях примусового тримання — слідчих ізоляторах (СІЗО), виправних колоніях, тюрмах тощо. У більшості випадків (за винятком цивільних осіб, щодо яких порушено кримінальні справи) українські некомбатанти перебувають у місцях примусового тримання на окупованих територіях та в РФ без відповідних судових рішень.
Що відомо про російську систему нормативних документів, на підставі якої українців позбавляють волі?
Громадян України та інших держав затримують «за протидію проведенню спеціальної військової операції в межах кримінальної справи № 201/837072-14 за фактом застосування представниками силових структур України заборонених Женевською конвенцією від 12.08.1949 року та протоколом II до неї засобів і методів ведення війни» (цитата, яка не відображає ставлення авторів аналітичного матеріалу до змісту цієї кримінальної справи). Зазначену кримінальну справу розслідує Головне слідче управління Слідчого комітету РФ. Російські джерела вказують, що «порядок затримання комбатантів та продовження строків тримання їх у збірних пунктах регламентовано нормативно-правовими актами Російської Федерації. Дане повноваження здійснюють начальники органів військової поліції». Необхідно звернути увагу на те, що ця цитата описує затримання цивільної особи. Ця особа не брала участі у воєнних діях. Таким чином, російський режим розглядає цивільних українців (некомбатантів) як комбатантів.
Юридичною підставою позбавлення громадян України (як військовополонених, так і цивільних) волі є постанови військових комендантів російських гарнізонів. Військові комендатури є структурними підрозділами Військової поліції Міністерства оборони РФ. У документах, оприлюднених міжнародним проєктом «Гулагу-нет», міститься постанова «Про поміщення особи, яка чинить протидію спеціальній військовій операції, що проводиться в порядку, встановленому президентом Російської Федерації, до слідчого ізолятора, приміщення, що функціонує в режимі слідчого ізолятора, виправної установи або транзитно-пересильного пункту кримінально-виконавчої системи Російської Федерації» від 17 квітня 2022 року за підписом капітана А. М. Гудинчука та з печаткою військової комендатури гарнізону міста Бєлгорода. Тією ж датою, 17 квітня 2022 року, підписано «Акт приймання-передачі» про те, як черговий помічник начальника транзитно-пересильного пункту виправної колонії № 6 УФСВП по Бєлгородській області І. В. Хохлов прийняв від представника збройних сил РФ А. Е. Бахтібекова громадянина України як «особу, яка вчинила протидію спеціальній військовій операції». Цей документ має гриф «Для службового користування» (ДСК). Постанови про переведення «осіб, які вчинили протидію спеціальній військовій операції» з одного місця примусового тримання до іншого також підписували військові коменданти. Оприлюднено постанову того самого капітана А. М. Гудинчука від 19 квітня 2022 року про переведення «особи, яка вчинила протидію спеціальній військовій операції» з виправної колонії № 6 до слідчого ізолятора № 2 УФСВП по Бєлгородській області.
Постанови про продовження строків тримання під вартою українців також підписують військові коменданти. У травні або червні 2022 року начальник Головного управління військової поліції Міністерства оборони РФ розіслав військовим комендантам вказівку, згідно з якою на військових комендантів покладено обов’язки щодо продовження строків тримання осіб, затриманих «за протидію спеціальній військовій операції». Для цього військовим комендантам надали повноваження підписувати відповідні постанови. Цю вказівку було виконано. Правозахисники оприлюднили постанову «Про продовження строку затримання» від 3 березня 2023 року, підписану військовим комендантом військової комендатури міста Іваново підполковником В. Орловим. Цим документом строк тримання під вартою продовжено до 16.07.2023 року.
У листуванні між різними російськими державними органами тримання під вартою цивільних українців називають «фільтраційними заходами». При цьому листування осіб, позбавлених волі, з їхніми родичами не допускається «до завершення фільтраційних заходів». У деяких випадках такі «заходи» тривають понад чотири роки.
Керівники установ ФСВП, до яких поміщали українців, направляли повідомлення про це прокурорам відповідних суб’єктів РФ (республік, країв, областей). Оприлюднено таке повідомлення від 1 жовтня 2022 року тимчасово виконувача обов’язків начальника слідчого ізолятора № 2 УФСВП по Івановській області майора внутрішньої служби Д. Ю. Мохова на ім’я прокурора Івановської області. Наявність таких повідомлень порушує питання про відповідальність російських прокурорів за незаконне позбавлення волі громадян України — некомбатантів.
У разі затримання громадянина України на території РФ не в межах раніше порушеної кримінальної справи, а в результаті «фільтрації», таку особу позбавляють волі за розпорядженням керівника управління Федеральної служби безпеки в суб’єктах РФ (республіках, краях, областях). Періодично, один раз на кілька місяців, розпорядженнями тих самих посадових осіб строк перебування під вартою продовжується. Оскаржити таке рішення неможливо, як і достеменно встановити правові підстави тримання під вартою. Як зазначено вище, відповідні нормативні документи ніколи не були оприлюднені, хоча вони безпосередньо порушують права людини. При цьому пункт 3 статті 15 Конституції РФ встановлює: «Будь-які нормативні правові акти, що стосуються прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, не можуть застосовуватися, якщо вони не опубліковані офіційно для загального відома». Крім того, стаття 22 Конституції РФ не допускає затримання на термін понад 48 годин без судового рішення. Таким чином, правовий режим позбавлення волі українських некомбатантів є незаконним не лише з погляду міжнародного права, а й з погляду Конституції РФ.
Більшість керівників установ Федеральної служби виконання покарань (слідчих ізоляторів, колоній тощо) усвідомлюють, що їхні установи використовуються для незаконного утримання українських цивільних осіб. Незаконне позбавлення волі створює для Федеральної служби виконання покарань та її співробітників високі ризики, зокрема проведення міжнародних розслідувань, застосування санкцій (обмежувальних заходів), кримінального переслідування з боку України та інших держав, Міжнародного кримінального суду, а також кримінального переслідування з боку РФ у разі зміни політичного режиму. Водночас незаконне тримання під вартою значної кількості українських цивільних осіб розглядається деякими співробітниками ФСВП як можливість просування по службі за рахунок виконання завідомо незаконних вказівок керівництва ФСВП та співробітників ФСБ. Крім того, збільшення кількості осіб, які утримуються в установах ФСВП, збільшує видатки на ці установи та, відповідно, розширює можливості для корупції.
За інформацією українського Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, відомо про понад 200 місць примусового тримання, в яких утримуються українські цивільні особи. Точна кількість цих установ може змінюватися внаслідок переміщення незаконно затриманих осіб з одних місць примусового тримання до інших. Вірогідно, російська влада планує скоротити кількість місць тримання українців для спрощення логістики. Використовувати близько 200 місць примусового тримання з окремими локаціями для утримання українців надзвичайно складно. Можна припустити, що українські військовополонені та цивільні особи будуть сконцентровані у кількох десятках місць примусового тримання.
Російські суди відмовляють у задоволенні скарг родичам осіб, яких незаконно позбавили волі. Підтвердженням цього є апеляційна ухвала від 29.01.2025 року Московського міського суду в адміністративній справі № 33а-813/2025 та інші судові рішення, які цитуються нижче.
Родичі затриманих оскаржили ухвалу судді Пресненського районного суду міста Москви від 13.09.2024 року. Цією ухвалою Пресненський суд повернув родичам затриманих їхню заяву про визнання незаконною бездіяльності Міністерства оборони РФ: міністерство не забезпечило комунікацію між затриманими та їхніми родичами. Автори заяви просили Пресненський районний суд визнати незаконною бездіяльність Міністерства оборони РФ, яка виявилася у незабезпеченні комунікації між затриманими та їхніми родичами, та усунути порушення. Вірогідно, цей районний суд просто не знав, як діяти. Скарга була обґрунтованою, але суд не бажав ухвалювати рішення, яке суперечило б державній політиці. Як наслідок, скаргу повернули заявникам.
Московський міський суд був змушений ухвалити рішення по суті. Він відмовив родичам затриманих, посилаючись на Женевські конвенції. Нібито для вирішення питання про допущене порушення комунікації між затриманими та їхніми родичами передбачено інший порядок, встановлений Женевською конвенцією. У зв’язку з цим заявлені вимоги не підлягають розгляду та вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Другий касаційний суд загальної юрисдикції 07.08.2025 року ухвалив у цій же справі постанову № 88а-19613/2025. У цьому абсурдному за своєю суттю документі Другий касаційний суд без будь-яких реальних підстав відхилив доводи заявників про те, що їхні затримані родичі не є військовополоненими. Касаційний суд залишив апеляційну ухвалу від 29.01.2025 року без змін[7].
Таким чином, російські суди створили протиправну юридичну конструкцію з метою неухвалення рішень на захист прав затриманих українців. Під час оцінювання такої судової практики необхідно також враховувати, що РФ вийшла зі складу Міжнародної комісії зі встановлення фактів (International Fact-Finding Commission). Комісію було офіційно створено у 1991 году на підставі статті 90 Додаткового протоколу I 1977 року до Женевських конвенцій (Протокол I). Комісія є постійно діючим органом. Основна мета Комісії полягає в розслідуванні заяв про серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Росія відкликала заяву про визнання компетенції Міжнародної комісії зі встановлення фактів у листопаді 2019 року. Відповідний закон був підписаний президентом РФ 12 листопада 2019 року. Це означає, що Комісія самостійно не може ініціювати розслідування випадків порушення Росією норм міжнародного гуманітарного права[8]. Для такого розслідування необхідна згода російського режиму. Очевидно, що такої згоди надано не буде.
Більшість звільнених із російського полону українців зазнавали катувань та жорстокого поводження. Цей факт зафіксовано Офісом Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини: понад 91% опитаних цивільних осіб після повернення з російських місць позбавлення волі заявили про те, що вони зазнавали катувань, жорстокого поводження та сексуалізованого насильства[9]. Багато українських цивільних осіб після звільнення свідчать про недостатнє харчування, труднощі в отриманні медичної допомоги та участь російського медичного персоналу в катуваннях. Крім цього, перебування осіб у неволі завдає їм сильних моральних страждань.
Українських некомбатантів у порушення норм міжнародного гуманітарного права утримують у тюремних умовах, тобто у цілодобово зачинених камерах. У найкращому разі ці особи отримують одну щоденну прогулянку на свіжому повітрі тривалістю до 1 години. Такі умови тримання викликають кисневе голодування та сенсорну депривацію, а також сприяють погіршенню фізичного та психічного здоров’я людей.
Українські цивільні особи позбавлені волі протягом тривалого часу незаконно. Україна не здійснює незаконних позбавлень волі російських некомбатантів, відтак відсутня об’єктивна можливість обмінів (надалі — одночасних звільнень) українських некомбатантів на російських. Український державний проєкт «Хочу до своїх» передбачає взаємні звільнення громадян України, засуджених за підтримку РФ, на українських некомбатантів, яких російський режим незаконно позбавив волі[10]. Однак протягом двох років дії цього проєкту було взаємно звільнено менше ста осіб з кожної сторони. Україна та її союзники мають домогтися повернення незаконно затриманих цивільних осіб без взаємних звільнень та умов з боку РФ.
З початку 2026 року кількість затримань цивільних українців значно зросла. З’явився новий чинник: у грудні минулого року набрав чинності Федеральний конституційний закон № 4-ФКЗ від 15.12.2025 року «Про внесення змін до окремих федеральних конституційних законів». Цей закон вніс зміни до федеральних конституційних законів про прийняття до складу РФ територій, які російський режим оголосив своїми: Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Відповідно до цього закону, «житлові будинки, квартири та кімнати, що мають ознаки безхазяйного майна», визнаються власністю регіонів та муніципалітетів. У цьому законі відсутні чіткі критерії визнання житла «безхазяйним». Такі критерії та рішення на їхній підставі визначатимуться окупаційними адміністраціями. Це полегшує можливість масового привласнення нерухомості. Будь-яке житло сотень тисяч українців, які стали вимушеними переселенцями та виїхали з окупованих територій, може бути вилучене у них. ФКЗ «Про внесення змін до окремих федеральних конституційних законів» спровокував масові поїздки громадян України на окуповані території. Люди їдуть туди з метою узаконення нерухомого майна.
Усі громадяни України, які в’їжджають на територію РФ, проходять так звану «фільтрацію», тобто перевірку лояльності. «Фільтрацію» проводять під час в’їзду, зокрема в аеропорту Шереметьєво. За результатами такої перевірки деяких осіб затримують. Їхня точна кількість невідома, оскільки російський режим не оприлюднює статистику таких затримань. Громадян України, які пройшли «фільтрацію», можуть затримувати також пізніше, вже на окупованих територіях. Статистика таких затримань також є закритою для громадськості.
Характеристика проблем пошуку інформації
Російський режим систематично та послідовно ускладнює доступ до інформації про українців, які незаконно позбавлені волі та перебувають або в ситуації incommunicado, або під слідством чи засуджені російськими судами. Автори цього аналітичного матеріалу за участю інших експертів та з використанням зібраної раніше іншими експертами інформації виокремили кілька ключових проблем доступу до інформації про незаконно позбавлених волі громадян України. Деякі з цих проблем існують з моменту початку російської агресії проти України у 2014 році, інші з’явилися пізніше.
Нами виділено дві групи проблем пошуку інформації: для незаконно позбавлених волі українських некомбатантів (incommunicado) та для українців, незаконно позбавлених волі за вироками російських судів / для українців, які офіційно перебувають під слідством.
Проблеми пошуку інформації про цивільних українців (некомбатантів), позбавлених волі без судових рішень (incommunicado), та про українських військовополонених incommunicado:
Відсутність сповіщень від органів влади РФ, адресованих родичам або міжнародним гуманітарним організаціям, про позбавлення волі внаслідок війни (затримання некомбатанта або взяття в полон комбатанта).
Проблема відсутності сповіщень про затримання incommunicado є основною і, по суті, єдиною. Російська влада нікого не інформує за власною ініціативою про осіб, які потрапили в полон або були затримані, ігнорує запити Міжнародного Комітету Червоного Хреста про відвідування місць примусового тримання, не допускає до осіб у статусі incommunicado адвокатів у випадках, коли про місцезнаходження таких людей вдається дізнатися.
Незаконно позбавлені волі цивільні українці не були інтерновані. Російська Федерація не застосовує процедуру інтернування, яка передбачена міжнародним гуманітарним правом. Причиною відсутності сповіщень є штучний правовий статус incommunicado, створений російською владою.
Звернення родичів військовополонених або жертв незаконних затримань, як правило, залишаються без відповіді. У тих випадках, коли родичі інколи отримували відповіді на звернення про долю близьких людей, у цих відповідях ніколи не зазначалося місце тримання особи. Російська влада пояснювала це міркуваннями безпеки.
Російська влада також не інформує міжнародні організації про взятих у полон українських військовослужбовців та не допускає до них представників Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Більшість звернень цієї міжнародної гуманітарної організації щодо відвідування місць тримання українських військовополонених просто ігноруються. Водночас представникам МКЧХ забезпечено повний доступ до російських військовополонених на території України.
Російська влада ігнорує інформацію з іноземних джерел щодо цієї проблеми, а всередині РФ критика влади з цього приводу неможлива, оскільки вона криміналізована та передбачає кримінальну відповідальність «за дискредитацію органів влади та Ззбройних сил». Російська влада не лише викрадає цивільних та не повідомляє про взятих у полон військових, вона відмовляє родичам таких осіб у наданні інформації про них.
Відсутність будь-якої інформації про родичів, які були викрадені або потрапили в полон, призводить до тяжких психологічних страждань, яких постійно зазнають українці під час пошуку своїх близьких. У доповіді Спеціального доповідача ООН з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання від 6 лютого 2025 року зазначається, що такі ситуації породжують «каскадний травматичний ефект»[11]. Крім самих жертв позбавлення волі, до кола потерпілих також входять їхні родичі.
Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах «Базоркіна проти Росії», «Курт проти Туреччини» роз’яснив, що відмова держави в наданні родичам інформації про місцезнаходження їхніх близьких може прирівнюватися до катувань або нелюдського поводження.[12]
Російська влада не планує вирішувати проблеми незаконного позбавлення волі та приховування від родичів інформації про долю та місцезнаходження українців. Для її вирішення необхідно значно посилити міжнародний тиск на російський режим. Найбільш перспективним напрямом такого тиску автори вважають запровадження санкцій щодо органів російської державної влади, які систематично реалізують злочинну державну політику: Федеральної служби безпеки, Військової поліції Міністерства оборони, Федеральної служби виконання покарань.
Проблеми пошуку інформації про цивільних українців (некомбатантів) та про українських військовополонених, яких позбавили волі за вироками судів або щодо яких ведеться офіційне слідство
Експертна група «Сова» та українські експерти раніше вже розпочали вивчення проблеми незаконних судових рішень щодо українських цивільних осіб та комбатантів[13]. Усі вироки, на підставі яких російські суди позбавили волі українців і які були доступні нашій дослідницькій групі, є наслідком фальсифікації.
Ми виокремлюємо кілька проблем доступу до інформації про підслідних та засуджених українців:
1. Відсутність у публічному доступі нормативно-правових актів, на підставі яких осіб позбавляють волі «за протидію спеціальній військовій операції». Такі документи згадуються в постановах про затримання українців. Наприклад, зазначається, що так звана «спеціальна військова операція» проводиться в порядку, встановленому президентом РФ.
2. Російський режим впровадив у практику систему нормативних документів для оформлення позбавлення волі українських цивільних осіб. Зазначені документи не оприлюднені. Водночас ці документи мають безпосереднє відношення до прав людини. Відповідно до ч. 3 ст. 15 Конституции РФ, не лише закони, а й будь-які нормативні акти, що стосуються прав та обов’язків людини, мають бути офіційно оприлюднені. Нормативні акти, які не були опубліковані, не застосовуються і не тягнуть за собою жодних юридичних наслідків.
Застосування таких актів є порушенням конституційних прав громадян. Таким чином, уся система юридичного оформлення позбавлення волі українців є незаконною навіть з погляду російського законодавства.
3. Переведення низки слідчих ізоляторів (СІЗО «центрального підпорядкування») із підпорядкування Федеральної служби виконання покарань до відання Федеральної служби безпеки.
З 2026 року набрали чинності зміни до федерального законодавства, які перепідпорядкували кілька СІЗО та передали їх ФСБ. У таких СІЗО утримують обвинувачених у вчиненні злочинів проти безпеки держави. Один із розробників цього закону навів таку інтерпретацію мети такого перепідпорядкування: «Це дозволить підвищити ефективність розслідування кримінальних справ такої категорії та гарантовано убезпечити підслідних шпигунів і терористів від несанкціонованого спілкування з підслідними за іншими видами злочинів. А крім того, допоможе припинити спроби іноземних розвідок і терористичних організацій встановлювати зв'язок зі своїми агентами, перешкоджати веденню слідства та залучати їх до подальшої підривної діяльності»[14]. Дійсно, підпорядкування слідчого ізолятора Федеральній службі безпеки призводить до заборони або порушення спілкування осіб, які там утримуються, з їхніми родичами та адвокатами. Це констатував один із авторів цього аналітичного матеріалу в документальному фільмі-розслідуванні «Режим Крим», прем’єра якого відбулася в Києві 11 вересня 2026 року[15]. Очевидно, переведення низки слідчих ізоляторів в офіційне підпорядкування ФСБ ускладнить пошук інформації про підслідних, про їхній стан та про застосування до них катувань.
4. Неналежне функціонування вебсайтів багатьох російських судів на окупованих територіях України
Відповідно, відсутня інформація про судові процеси над українцями у цих судах. Станом на вересень 2026 року не працюють сайти приблизно половини окупаційних судів на території Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей.
5. Значний обсяг знеособленої інформації для ЗМІ про затримання осіб на окупованих територіях та про судові процеси
Такі інформаційні матеріали (пресрелізи) випускають на етапі слідства такі органи, як Федеральна служба безпеки, Слідчий комітет, поліція, залежно від підслідності. На етапі судового розгляду такі пресрелізи випускають суди. Знеособлена інформація передбачає відсутність даних, які дають змогу ідентифікувати особу: прізвища та імені. Якщо раніше в пресрелізах інколи зазначали прізвище та ім’я засудженого, то наразі все частіше публікують формулювання на кшталт: «до позбавлення волі засуджено 36-річного жителя Донецької області». Наголошуємо, що ця тенденція посилюється, а саме кількість знеособлених інформаційних матеріалів постійно зростає.
6. Приховування відомостей про осіб окружними військовими судами РФ, які здійснюють правосуддя щодо українців
Такі суди як суди першої інстанції розглядають кримінальні справи про особливо тяжкі злочини та злочини, пов’язані з державною таємницею. Кримінальні справи більшості українців, як цивільних, так і військовополонених, розглядають саме окружні військові суди. Різні окружні військові суди в різній мірі приховують інформацію про українців, яких в них судять. Враховуючи територіальну підсудність, більша частина вироків щодо українців ухвалюється в Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону. Раніше цей суд у більшості випадків оприлюднював дані про засуджених, зокрема дані про українців. Це давало змогу виявляти нових обвинувачених та засуджених, аналізувати процесуальний статус осіб, надалі розшукувати адреси установ, куди їх скеровують для відбування покарання. Наразі Південний окружний військовий суд усе частіше не публікує інформацію про засуджених. Західний окружний військовий суд уже тривалий час приховує інформацію про підслідних та засуджених. Цю проблему детально охарактеризував керівник Parubets Analytics (незалежного аналітичного центру, що досліджує політичні репресії, війну та порушення прав людини у Східній Європі) Кирило Парубець у своїй статті.[16]
7. Посилення тюремної цензури та недоставка кореспонденції ув’язненим
До багатьох виправних установ, особливо з тюремним режимом, припинили доставляти листи політичним ув’язненим або доставляють їх із перебоями. Як наслідок, ускладнюється застосування методу пошуку осіб у російських місцях примусового тримання шляхом «перебору». Цей метод передбачає надсилання листів одночасно до кількох потенційних установ, де можуть утримувати особу. Так можна встановити місце тримання засудженого значно швидше. Проте у разі, якщо листи не передають, метод виявляється неефективним або спрацьовує із затримкою.
8. Складнощі з використанням грошових переказів для встановлення місця тримання особи.
Раніше був можливим пошук ув’язненого методом надсилання йому незначної грошової суми, умовно 10 рублів. Якщо гроші через певний час поверталися відправнику, це означало, що особи там немає. Якщо гроші не поверталися, це свідчило про потенційне перебування особи у конкретній установі Федеральної служби виконання покарань. Проте наразі в деяких установах ФСВП гроші повертають виключно за заявою відправника, а не за замовчуванням, що робить цей метод пошуку менш ефективним. У багатьох випадках особу вже перевели до іншого місця, вона не знає про надходження коштів на її ім’я, але ці кошти не повертаються.
Проблеми пошуку інформації про осіб, які не перебувають офіційно під слідством або судом
Створення перешкод під час подання офіційних звернень щодо встановлення місцезнаходження родичів.
У березні 2025 року набрали чинності зміни до федерального закону «Про порядок розгляду звернень громадян Російської Федерації» № 59-ФЗ. Ці зміни суттєво обмежили можливості українських громадян направляти звернення до російських державних органів з метою пошуку їхніх родичів, викрадених російськими силовиками або тих, які потрапили в полон. Багато державних органів РФ приймають звернення виключно за умови авторизації автора звернення на порталі «Государственные услуги». Обліковий запис на цьому порталі можна створити лише в Російській Федерації. Деякі державні організації дозволяють направити звернення без авторизації через сайт «Госуслуги», але вимагають зазначити електронну адресу, зареєстровану на ресурсі з розширенням .ru. Реєстрація такої електронної поштової скриньки є недоступною для українських громадян.
З недавнього часу, приблизно з липня 2026 року, на сайтах яндекс.ру, мейл.ру з іноземною сим-карткою можна зареєструвати електронну скриньку лише з розширенням .com. З українською сим-карткою зареєструвати адресу електронної пошти на російських сайтах (із будь-яким розширенням) неможливо.
Таким чином, російська влада послідовно обмежує для українських громадян технічні можливості для направлення звернень з метою пошуку їхніх родичів.
Зловживання законодавством з боку державних органів РФ
Російське законодавство перетворилося на інструмент виправдання грубих порушень прав людини. У контексті пошуку українських громадян у російських тюрмах ця проблема є суттєвою. Багато родичів направляють свої звернення до органів Федеральної служби виконання покарань (ФСВП) у порядку реалізації свого права, передбаченого статтею 17 Кримінально-виконавчого кодексу РФ. Відповідно до цієї статті, особи мають право знати, в якій виправній установі відбуває покарання особа, з якою вони перебувають у родинних зв’язках. Однак центральний апарат ФСВП видав розпорядження не надавати таку інформацію. Найчастіше відмову в наданні інформації співробітники ФСВП пояснюють необхідністю дотримання вимог Федерального закону «Про захист персональних даних» № 152-ФЗ. Проте зміст цього закону полягає в тому, щоб організації не поширювали персональні дані без згоди особи. А за змістом статті 17 КВК РФ орган ФСВП, навпаки, зобов’язаний надати запитувану інформацію.
Незважаючи на те, що закон «Про захист персональних даних» № 152-ФЗ не може застосовуватися до правовідносин, які регулюються Кримінально-виконавчим кодексом РФ, скарги родичів та адвокатів не приводять до відновлення їхніх прав. Це свідчить про те, що російські судові органи систематично виправдовують грубі порушення, які вчиняються російськими державними органами.
Окрім необхідності «захисту персональних даних», деякі органи ФСВП пояснюють відмову в наданні інформації припиненням дипломатичних відносин між Росією та Україною. Проте припинення дипломатичних відносин означає лише відмову від підтримання контактів на урядовому рівні. Факт припинення дипломатичних відносин не звільняє від обов’язку надати інформацію про те, де відбуває покарання засуджений родич.
Заходи щодо вирішення проблем пошуку інформації
Актуальним завданням для міжнародної правозахисної спільноти є винесення проблеми incommunicado на обговорення під час сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, можливо, у контексті ширшої проблеми жорстокого поводження та катувань українців у російському полоні. Необхідно висунути вимогу від імені Генеральної Асамблеї до РФ надати інформацію про всіх утримуваних українців (зокрема про місце їхнього перебування) та допустити представників МКЧХ до місць примусового тримання українців. Рішення Генеральної Асамблеї не є обов’язковими до виконання. Проте обговорення цієї проблеми у такому форматі свідчитиме про увагу до неї на найвищому міжнародному рівні.
Підготовку до такого обговорення вже розпочато. Рада Безпеки ООН 10 серпня 2026 року на неформальному засіданні за формулою Аррії (неформальний обмін думками та заслуховування жертв і експертів) обговорила проблеми дотримання міжнародного гуманітарного права щодо утримуваних у Росії військовополонених та цивільних осіб у контексті війни проти України. Засідання було організоване Латвією та Великою Британією за участію української делегації.
Також, на думку авторів цього аналітичного матеріалу, актуальним завданням є посилення санкційного тиску на російський режим. До теперішнього часу не було ухвалено жодного спеціального пакета санкцій за порушення міжнародного гуманітарного права, а саме: ігнорування зобов’язання інформувати про захоплених військовополонених та затриманих некомбатантів; незаконне позбавлення волі; жорстоке поводження та катування. Персональні санкції (щодо конкретних посадових осіб) є малоефективними. Необхідно запроваджувати санкції щодо російських державних органів, які систематично реалізують державну політику РФ стосовно військовополонених та цивільних осіб: Федеральної служби безпеки, Військової поліції Міністерства оборони, Федеральної служби виконання покарань.
Європейський Парламент у пункті H резолюції від 09.07.2025 року 2025/2710(RSP) констатував: «Оскільки Росія продовжує безперервно вчиняти жахливі воєнні злочини проти невинних цивільних осіб; оскільки, за даними української влади, приблизно 16000 українських цивільних осіб, як відомо, затримані в Росії та тимчасово окупованих територіях України, хоча реальні цифри, ймовірно, значно вищі; оскільки понад 70000 українців, у тому числі цивільних осіб, дітей і військовослужбовців, офіційно визнані зниклими безвісти», а в пункті 23 цієї резолюції закликав ЄС запровадити індивідуальні санкції проти російських чиновників, відповідальних за насильство та катування ув’язнених і затриманих українців. Однак заклик цієї резолюції має дуже обмежений характер, оскільки йдеться лише про індивідуальні санкції і лише за насильство та катування. Такий підхід до санкцій зводить системну проблему до ексцесів виконавців та ігнорує таке масове правопорушення, як незаконне позбавлення волі.
У пункті I резолюції від 24.02.2026 року 2026/2599(RSP) Європейський Парламент констатував: «У той час як Військова поліція Міністерства оборони Росії, Федеральна служба безпеки та Федеральна служба виконання покарань утримують в умовах відсутності зв'язку з зовнішнім світом невстановлену кількість українських військовополонених та цивільних осіб, українські правозахисні організації оцінюють, що до 16 000 українських цивільних осіб були незаконно позбавлені волі» і в пункті 20 сформулював вимогу: «Закликає ЄС та його держави-члени ввести санкції проти Військової поліції Міністерства оборони Росії, Федеральної служби безпеки та Федеральної служби виконання покарань за їх систематичну участь у вчиненні воєнних злочинів і злочинів проти людяності, включно насильницькимиі зникненнями, свавільними затриманнями, катуваннями та триманням під вартою без зв'язку з зовнішнім світом; закликає, крім того, ЄС та його держави-члени ввести персональні санкції проти всіх керівників установ та інших російських посадових осіб російських пенітенціарних установ, у яких незаконно утримуються цивільні особи України; закликає ЄС та його держави-члени заборонити в'їзд до Шенгенської зони російських військовослужбовців, які брали участь в агресивній війні проти України; наполегливо закликає держави-члени систематично боротися з проблемою обходу санкцій та забезпечити їх повне та ефективне виконання».
Ця резолюція вперше включила вимогу щодо запровадження санкцій проти російських державних організацій, які здійснюють репресивну політику російського режиму щодо українців. Це важливий крок. Однак, оскільки резолюції Європейського Парламенту не є обов’язковими до виконання, необхідна активна адвокаційна робота як щодо органів Європейського Союзу, так і в країнах цього об’єднання, США, Канаді з метою практичного запровадження санкцій проти російських державних організацій.
Родичі українців, яких російська влада утримує в статусі incommunicado, можуть вчинити такі дії:
1. направляти звернення Генеральному секретарю ООН з вимогою винести питання про становище українців у російському полоні на засідання Генеральної Асамблеї;
2. готувати та направляти такі звернення Генеральному секретарю від імені неурядових національних та міжнародних організацій;
3. ініціювати такі звернення Генеральному секретарю від імені національних органів влади держав-членів ООН;
4. адвокатувати шляхом звернень та зустрічей з політиками запровадження санкцій ЄС та окремих держав щодо ФСБ РФ, Військової поліції Міністерства оборони РФ та ФСВП.
Ризики пошуку інформації та гуманітарної допомоги українцям, позбавленим волі
Родичам осіб у статусі incommunicado та засуджених, правозахисним організаціям та правозахисникам, які допомагають розшукувати українців у російських тюрмах, з кожним роком стає складніше. Зростають ризики як для осіб, які розшукують українців, так і для волонтерів, які надсилають листи, посилки та грошові перекази українцям у колонії та тюрми. Можна виділити такі ризики:
Арешти українців, які в’їжджають на територію Російської Федерації з метою пошуку своїх близьких
Особи з російським та українським громадянством, які в’їжджають на територію Росії з окупованих територій України та з інших країн, мають високі ризики кримінального переслідування. Громадяни та загалом резиденти України, які в’їжджають до РФ з інших країн, можуть зробити це лише через один аеропорт — Шереметьєво. У цьому аеропорту організовано додаткову перевірку (представники російської влади називають її «фільтрацією», посилання на опис цієї практики міститься вище в нашому аналітичному матеріалі), за результатами якої деяких осіб затримують.
Приводом для затримання стають найменші підозри у нелояльності особи до російського режиму. Окупанти проводять «фільтрацію» також під час в’їзду осіб до РФ з окупованих територій, на сухопутних кордонах.
Для затримання особи використовуються різні протиправні практики. Наприклад, одна з російських правозахисних організацій здійснювала пошук жінки Д., громадянки РФ родом з окупованих територій, яка прибула до аеропорту Сочі з метою відвідин своїх родичів. Після прибуття до аеропорту вона припинила виходити на зв’язок. Лише за кілька місяців Д. вийшла на зв’язок зі своїм чоловіком, повідомивши, що перебуває в СІЗО і щодо неї порушено кримінальну справу за статтею 275 КК РФ — державна зрада. Приводом для кримінального переслідування став грошовий переказ на користь Збройних Сил України. З’ясувалося, що в період, поки Д. не виходила на зв’язок, поліція неодноразово затримувала її нібито у зв’язку з адміністративним правопорушенням. Насправді Д. не вчиняла адміністративних правопорушень, це був лише привід затримати її, поки щодо цієї особи фальсифікують кримінальну справу.
Так звані «карусельні арешти», тобто арешти за адміністративними статтями до порушення кримінальної справи, широко практикуються нині російськими державними органами. У наказі Генеральної прокуратури від 17.09.2021 року № 544 «Про організацію прокурорського нагляду за процесуальною діяльністю органів попереднього слідства» зазначено, що органи прокуратури зобов’язані «припиняти випадки затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, на підставі протоколів про адміністративні правопорушення»[17]. Проте скарги до прокуратури у таких випадках ніколи не призводять до визнання адміністративних протоколів незаконними.
Громадяни України, зокрема й ті, які прийняли російське громадянство на окупованих територіях, у Росії позбавлені права на судовий захист своїх прав і свобод, права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, права на свободу від катувань та нелюдського поводження. Ці грубі порушення відбуваються систематично та вказують на сплановану державну політику. Приїзд громадянина України до РФ із будь-якою метою створює для цієї особи надзвичайно високий ризик позбавлення волі. Особи, які приїжджають до РФ для пошуку своїх близьких, не є винятком.
Переслідування осіб та організацій, які надають юридичну або гуманітарну допомогу громадянам України в РФ та на окупованих територіях
Таке переслідування може здійснюватися за:
· надання адвокатських послуг українцям;
· передачу посилок і листів підслідним та ув’язненим;
· пошук інформації про зниклих безвісти, якщо про це стає відомо російській владі.
Основними формами такого переслідування є: порушення кримінальних справ; присвоєння статусу «небажаної організації»; присвоєння статусу «іноземного агента». Таке переслідування є грубим порушенням міжнародно визнаних прав людини, а у багатьох випадках — порушенням конституційних прав громадян РФ.
Цей ризик посилюється внаслідок необдуманих дій деяких журналістів. В інтерв’ю представникам ЗМІ родичі позбавлених волі українців називають організації або групи людей (проєкти), які перебувають у Росії та допомагають їм у пошуках. Ця інформація стає загальновідомою після публікації, і російські правозахисники та цивільні активісти стають об’єктом уваги російських спецслужб.
Збір персональних даних російськими спеціальними службами
Під виглядом представників російських правозахисних організацій або волонтерів можуть діяти російські спецслужби, які збирають персональні дані українців. Зазвичай людям пропонують заповнити анкету, в якій необхідно зазначити паспортні дані, місце проживання та іншу інформацію. В інших випадках пропонують надіслати скановані копії особистих документів. Цю інформацію можуть використовувати для тиску на українців, які позбавлені волі. Їм погрожують тим, що володіють інформацією про місце проживання їхніх родичів, і можуть завдати шкоди цим родичам. Така інформація використовується для вербування українців, позбавлених волі окупантами.
Встановлення шкідливого програмного забезпечення на телефони та комп’ютери родичів, які розшукують своїх близьких
Як спецслужби, так і шахраї створюють підроблені сайти та здійснюють розсилку повідомлень про те, що можуть допомогти у пошуках зниклих людей. Метою є викрадення персональної інформації. Інколи українським родичам пропонують завантажити файли нібито для того, щоб «показати базу даних», яку відкриває лише ця програма, або організувати відеодзвінок. Насправді у цих файлах міститься шкідливе програмне забезпечення, яке надає доступ до ваших месенджерів та банківських рахунків. Доступ до месенджерів є важливим для спецслужб, а до банківських рахунків — для шахраїв.
Пропозиції за грошову винагороду розшукати особу або прискорити її звільнення
Багато шахрайських облікових записів у соціальних мережах та кол-центри обіцяють прискорити пошук і звільнення, зокрема викупити особу. Таке шахрайство перетворилося з 2014 року на розгалужений бізнес, який експлуатує важкий емоційний стан родичів осіб, зниклих безвісти.
Як мінімізувати ризики під час пошуку інформації та надання гуманітарної допомоги
· Не приїжджати особисто для здійснення пошуку до РФ або на окуповані території.
· Не оприлюднювати та не називати в інтерв’ю журналістам назви організацій/проєктів та прізвища людей, які діють у Росії та допомагають у пошуках зниклих українців, у наданні допомоги підслідним та ув’язненим.
· Не передавати персональну інформацію та документи неофіційним чат-ботам, вебсайтам та випадковим знайомим у соціальних мережах. Переконайтеся у надійності особи, з якою плануєте співпрацювати у справі пошуку родича.
· Використовуйте для взаємодії лише перевірені інформаційні платформи, наприклад, портал українського Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Шукати інформацію можна всюди, але не з усіма можна вступати у контакт.
· Не встановлюйте на свої пристрої файли, які пропонують незнайомці для здійснення відеодзвінка родичу або для перегляду списків.
[1] Злочини, вчинені в період повномасштабного вторгнення РФ (станом на 23.05.2026)// Офіс Генерального прокурора. https://gp.gov.ua/
[2] Аналітичний матеріал «Незаконне позбавлення волі громадян України та громадян інших країн окупаційними силами Російської Федерації: результати моніторингу». 15.06.2026// https://www.savvamike.com/uk/post/аналітичний-матеріал-незаконне-позбавлення-волі-громадян-україни-та-громадян-інших-країн-окупаційни
[3] НСЖУ презентує правовий аналіз ситуації з захистом прав цивільних полонених та їхніх родин. 30.10.2025//НСЖУ. https://nsju.org/novini/nszhu-prezentuye-pravovyj-analiz-sytuacziyi-z-zahystom-prav-czyvilnyh-polonenyh-ta-yihnih-rodyn/?fbclid=IwY2xjawSTj-hleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFjZENaa3FEcWNITkg0RmY4c3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHlY4a6YBYwMblpohFXl_mXGT7l8x5DMX7anhs2wiDN4YS8R2mMQVq1fSkoAv_aem_YjDEzi5lqaS5Xia9iQsq0A
[4] Numbers and Evidence of Forcible Deportation of Ukrainians to Russia in the Russo-Ukrainian War//Where Are Our People? https://deportation.org.ua/numbers-and-evidence-of-forcible-deportation-of-ukrainians-to-russia-in-the-russo-ukrainian-war/
[5] Savva Mykhailo, Centre for Civil Liberties. ‘Filtration’ of Ukrainian citizens by the occupying forces. A form of violence on many levels. 7 March 2023// T4P. https://t4pua.org/en/1480
[6] Барабанов Ілля, Лотарєва Анастасія «Це не державна зрада, це боротьба зі злом». Як двоє росіян переїхали в Україну, опинилися в окупації та стали допомагати ЗСУ. 29.04.2025 // BBC News. Руська служба. https://www.bbc.com/russian/articles/cx2ye1p15pyo
[7] Справа № 8а-20637/2025 [88а-19613/2025]. Судові акти. https://2kas.sudrf.ru/modules.php?name=sud_delo&srv_num=1&name_op=case&case_id=15522136&case_uid=7189dbf1-5e1e-45cd-8e1f-2141df453fed&new=0&delo_id=43
[8] The International Humanitarian Fact-Finding Commission//IHFFC. https://www.ihffc.org/
[9] Detention of civilians in the context of the armed attack by the Russian Federation against Ukraine. 24 February 2022 – 23 May 2023. 27 June 2023// OHCHR. https://www.ohchr.org/sites/default/files/2023-06/2023-06-27-Ukraine-thematic-report-detention-ENG.pdf Р. 8.
[10] Хочу до своїх» https://hochuksvoim.com/ru
[11] Едвардс Е. Дж. Катування та інші жорстокі, нелюдські або такі, що принижують гідність, види поводження та покарання: взяття заручників як катування : доповідь Спеціального доповідача з питань катувань // ООН. Документ A/HRC/58/55. 6 лютого 2025 р. Пункт 61. https://docs.un.org/ru/A/HRC/58/55
[12] «Базоркіна проти Росії» [Bazorkina v. Russia], ЄСПЛ (2006), заява № 69481/01, § 139; «Курт проти Туреччини» [Kurt v. Turkey], ЄСПЛ (1998), заява № 24276/94, §§ 133–134.
[13] Аналітичний матеріал «Незаконне кримінальне переслідування громадян України в РФ та методи захисту прав жертв такого переслідування». 26.11.2024// https://www.savvamike.com/uk/post/аналітичний-матеріал-незаконне-кримінальне-переслідування-громадян-україни-в-рф-та-методи-захисту-пр
[14] Венкіна К. Держдума повернула ФСБ можливість мати свої СІЗО. 08.07.2025 // DW. https://www.dw.com/ru/gosduma-vernula-fsb-vozmoznost-imet-svoi-sizo/a-73204375
[15] Режим Крим//Kyiv Independent. https://www.youtube.com/watch?v=zFbHOH1wPA4
[16] Південний окружний військовий суд, де розглядають справи українців з окупованих територій, приховав імена 1080 фігурантів справ про «тероризм». 30.04.2026 // The Insider (https://theins.ru/about). https://theins.ru/news/292130
[17] Наказ Генпрокуратури Росії від 17.09.2021 № 544 «Про організацію прокурорського нагляду за процесуальною діяльністю органів досудового слідства» (у ред. від 22.02.2023) п. 1.7.
Автор фото Надія Цициліна

, Центр громадянських свобод
Коментарі