Інтерв'ю Today.ua "У мешканців Кремля немає іншої стратегії, крім як продовжувати підвищувати ставки", - політолог Михайло Савва

https://today.ua/482878-u-obitatelej-kremlya-net-inoj-strategii-krome-kak-prodolzhat-povyshat-stavki-politolog-mihail-savva/#google_vignette

Ольга Бесперстова

Днями президент Південної Кореї Лі Чже Мен констатував: «Найдовший період миру та співіснування в історії людства добігає кінця». Аналітики, дипломати, військові, політики, історики вже давно говорять про третю світову. Одні – що вона вже почалася, інші – що це станеться через два-три роки, тому у ключових гравців часу на підготовку майже не залишилося, адже зараз досвід ведення сучасних бойових дій мають тільки ЗСУ та російська армія. Наскільки далеко все зайде і яких масштабів набуде, не знає ніхто.

Про тектонічні зрушення в геополітиці, про ситуацію всередині Росії та України – в ексклюзивному для today.ua інтерв'ю з доктором політичних та кандидатом соціологічних наук Михайлом Саввою. Він очолює правління створеної ним експертної групи «Сова» та входить до складу експертної ради Центру громадянських свобод, крім того є членом групи документування воєнних злочинів, яка, зокрема, займається долями українців, вивезених на територію країни-агресора.

До 2015 року професор Савва жив і працював у Росії. Під час першої чеченської війни звільнився з федерального міністерства по справах національностей через незгоду з національною політикою Кремля, а у 2000-му після зміни мера пішов у відставку з мерії Краснодара. У квітні 2013 року ФСБ сфабрикувала проти нього кримінальні справи. Потім були обшуки, арешт, суди, СІЗО. У результаті він був змушений залишити країну. В Україні отримав статус біженця. А на батьківщині його оголосили до федерального розшуку та внесли до списку «іноагентів».

"У 90% випадків Трамп переймається симпатією до людини, з якою розмовляв останньою"

- Михайле Валентиновичу, наближається до завершення літньо-осіння наступальна кампанія росіян. Зрозуміло, що підбивати підсумки рано, хоча навряд чи на лінії фронту щось кардинально зміниться. Якими є політичні результати цієї кампанії?

- Головним політичним результатом є те, що російська армія не виконала завдання щодо окупації Донецької області, не кажучи вже про Запорізьку та Херсонську. У конституцію Російської Федерації вписано чотири українські області, лише Луганську практично повністю захоплено. Просування російських військ українською територією є, але воно давалося, по-перше, величезними жертвами, по-друге, воно мізерне. Підраховано: якщо російська армія рухатиметься такими темпами, то на окупацію України їй знадобиться понад сто років.

Тож ця кампанія – політичний провал Кремля, який посилює позиції Києва на будь-яких переговорах. Президент Зеленський у ході зустрічі з президентом США Трампом вже використав аргумент про незначне просування росіян - що це говорить про великий потенціал України та про те, що в Україну є сенс вкладатися насамперед постачанням озброєнь.

- Напевно, у російському Генштабі полетять голови. Наче крісло під Герасимовим вже серйозно захиталося. Репресії військових будуть?

- Путін, звісно, незадоволений. Але нинішні російські репресії – дуже дивне та внутрішньо суперечливе явище. Можна згадати, наприклад, історію генерал-полковника ФСБ Сергія Бесіди, колишнього керівника 5-го управління, яке відповідає за міжнародний напрямок. Саме його команда обіцяла Путіну захопити Київ за три дні. У підсумку у березні 2022 року Бесіда опинився у слідчому ізоляторі «Лефортово». Проте влітку 2024-го повернувся в обойму як радник директора ФСБ.

Проблема російського режиму у тому, що його верхівка неспроможна собі дозволити якісь ефективні кадрові призначення. Оскільки рівень параної там дуже високий, режиму потрібні виключно «перевірені», а фактично абсолютно лояльні люди, яких насправді не дуже багато. А ефективних серед них ще менше. Цю маленьку обойму постійно тасують. Тож якісь кадрові зміни, які можуть вплинути на політичну ситуацію, просто неможливі. Якщо звільнення і трапляться, це буде просто зовнішнє лакування.

- Після зустрічі на Алясці та параду в Пекіні Путін вирішив, що отримав індульгенцію на новий виток ескалації. Останнім часом почастішали інциденти із вторгненням російських дронів та літаків у повітряний простір Польщі, Румунії, Естонії, Данії та Норвегії. Путін підвищує ставки. Звісно, Європа налякана. Західні ЗМІ пишуть, що перший раунд виграла Росія. Як ця ситуація розвиватиметься? Чипродовжаться зальоти на території країн Альянсу?

- Ні, вони не продовжуватимуться. І з формулюванням, що Європа програла, я не згоден. Це дуже поверховий, мало не дитячий погляд на речі.

Європа відреагувала на ці провокації адекватно. По-перше, щоразу, коли було порушено повітряний простір, там підіймали у повітря літаки. Дрони збивали або намагалися збити, російські літаки видавлювали назад. При цьому натовських бортів завжди було вдвічі більше. Щоб продемонструвати – ми гарантуємо вам знищення.

А після всього цього відбулася набагато важливіша річ, хоч і не публічна. Представники Франції, Британії та Польщі попередили російську владу про те, що збиватимуть їх літаки при порушенні повітряного простору. Це теж абсолютно правильний хід, який переносить провину за будь-яку ескалацію, зокрема не дай Боже за ядерну війну, на російський режим.

- Російську верхівку це налякало, як гадаєте?

- Налякало. Цьому є дуже серйозне підтвердження. 2 жовтня Путін виступав на Валдайському форумі із програмною промовою у стані алкогольного сп'яніння. Оскільки він вживає вкрай рідко, його швидко розвозить. Ознаки цього стану, за моєю оцінкою, були очевидними. Він гримасував (як кажуть, «корчив рожи»), поки не вийшов до трибуни. Оператори відразу ж відводили камери, коли він починав корчитися. Але кількох секунд достатньо. Крім цього, він насилу читав текст, деякі поєднання звуків давалися йому тяжко. Видно, він випив для того, щоб зняти страх. Адже ситуація для російського режиму є загрозливою. 

При цьому у мешканців Кремля просто немає іншої стратегії, окрім як продовжувати підвищувати ставки, погрожуючи Європі, Сполученим Штатам - усім, кому завгодно. Говорячи їхньою мовою, бикувати. Вони просто не вміють інакше. І не відступатимуть. Тому єдиний варіант припинення цієї війни - заподіяння Росії такої шкоди, яку вона не зможе компенсувати. А для цього потрібне посилення постачання зброї Україні.

- Різка зміна риторики Трампа пов'язана з виходом Кремля з переговорів про перемир'я та ескалацією в Європі. Трамп сказав, що Київ може повернути всі захоплені території й назвав російські війська «паперовим тигром», спеціальний посланник з питань України та Росії Кіт Келлог заявив, що США не заперечують проти ударів американською зброєю по об'єктах у російському тилу, а віцепрезидент Джей Ді Венс – що в Білому домі обговорюють прохання України про постачання Tomahawk, що дозволило б нам вражати військові бази, аеродроми, логістичні та командні центри, які знаходяться поза досяжністю, плюс агентство Reuters повідомило, що США нададуть Україні розвіддані про дальні об'єкти російської енергетичної інфраструктури. Цей стійкий розворот? Адже ми знаємо психотип Трампа – він за пів години може говорити протилежне. Чи можна нам сподіватися, що ця політика продовжуватиметься, і що вони від риторики перейдуть до справи?

- Розворот може бути стійким. І це результат не якихось політичних чинників, а чиста психологія. Думка Трампа вагається не тому, що у нього в голові відбуваються якісь автономні процеси. У 90% випадків Трамп переймається симпатією до людини, з якою розмовляв останньою. От поговорив із Путіним – любить Путіна, поговорив із Зеленським – любить Зеленського.

Але річ у тім, що Путін сам створив таку ситуацію, що йому навряд чи вдасться зустрітися з Трампом не лише найближчим часом, а й у перспективі кількох місяців. Це означає, що Трамп не зможе зробити черговий віраж у бік Росії. Якщо ми побачимо, що Путін наполегливо шукає зустрічі, це буде прямою ознакою катастрофічного стану справ у російському режимі. Що тиск Сполучених Штатів – не на словах, а реальний, – дуже серйозний, і що росіяни хочуть діалогу для того, щоб розвернути все назад. Вони знають, що це можливо, оскільки також розуміють психологію Трампа.

- Світ ще не усвідомив, наскільки серйозний тектонічний зсув стався в геополітиці після зустрічі в Пекіні Сі Цзіньпіна, Путіна та Кім Чен Ина. Лідер у цій трійці – товариш Сі, який, як відомо, веде свою гру. Китай планує грати вдовгу. Які перспективи в нього у цьому загальносвітовому хаосі?

- Для того, щоб це оцінити, потрібно розуміти дві базові речі. Перша - Китай дуже активно веде експансію в багатьох країнах світу, але це економічна експансія. Китай не використовує військових методів, він підпорядковує країну своєму впливу через інвестиції, через вкладення, іноді через корупцію, тобто через гроші.

В мене був яскравий випадок. Після початку повномасштабного вторгнення я отримав інформацію про те, що представник політичної еліти однієї з країн, з якою ми працювали для того, щоб вони зробили хоча б політичну заяву на користь України, сказав: «Ми не можемо, нам Китай категорично забороняє це робити. А ми залежимо від китайських інвестицій».

Такий вплив Китаю є сильним чинником підтримки Росії. Наприклад, будь-яке голосування для просування української позиції в Організації об'єднаних націй, де представлено 193 держави, потребує голосів багатьох країн. Відповідно, якщо Китай бачить у цій резолюції хоча б найменшу загрозу своїм відносинам із Росією, він через своїх сателітів намагається її блокувати.

Друга базова річ, яку слід розуміти, - китайська еліта ненавидить Сполучені Штати. Це такий рівень ненависті, який я оцінюю як політичну хворобу. Абсолютно у всіх бідах вони звинувачують Америку і налаштовані на найжорстокішу конфронтацію з нею. Однак китайську еліту зупиняє те, що у військовому відношенні Китай у рази слабший за США. Тому ніяких перспектив початку війни за участю Китаю як мінімум п'ять-сім років не передбачається, бо перевага Штатів є абсолютною.При цьому слід враховувати, що китайське суспільство, попри його яскраву соціокультурну специфіку, розвивається. Це суспільство, де прав людини немає від слова «зовсім», проте воно поступово багатіє. Там зростає рівень доходів, зростають купівельні можливості, у тому числі для придбання житла, зростають можливості їздити за кордон. Показник – китайський туризм стає дедалі все більше масовим. І от тут закладено дуже серйозну суперечність, яка, попри будь-які репресії китайського режиму, рано чи пізно вибухне. Це суперечність між відсутністю прав та економічним добробутом. Людина, яка має ресурси, обов'язково захоче ще й свободи, і безпеки. Ані свободи, ані безпеки маса китайців зараз не має.

- Кремль зазнав поразки на виборах у Молдові. Він відстане від Кишинева чи змінить тактику?

- Щодо результатів цих виборів, ця перемога далася великою ціною. Для цього молдавська влада була змушена вдатися до таких заходів, на які зазвичай йдуть авторитарні та тоталітарні режими. Наприклад, закриття мостів через Дністер на ремонт, щоб не приїхали голосувати проросійські придністровці. Про всі ці проблеми можна прочитати в проросійських пабликах, не повторюватиму їх зараз, але констатую - так, за перемогу на виборах була заплачена серйозна ціна. І для молдавської демократії дуже важливо втриматись на межі та не піти далі в політичних маніпуляціях.

Якщо говорити про дії Кремля, він буквально наступного дня змінив тактику. Це був заздалегідь заготовлений план Б - перехід до насильницьких дій. Тобто вивести на вулиці прихильників опозиційних партій, які відразу ж заявили про те, що вибори сфальсифіковані, що насправді вони перемогли й що потрібно боротися за цю нібито перемогу.Але тут спрацювала величезна російська проблема, а саме імітаційний характер їхнього режиму. 

Адже все, що вони роблять, – це імітація. Вони не роблять нічого справжнього, окрім репресій. Але проводити репресії у Молдові навіть проти своїх прихильників вони не можуть. Тому виникла така колізія. Кремль сказав: «Виводьте людей на вулиці за гроші, які вам заплатили». Але ці гроші вже вкрадено. І молдавські опозиціонери зажадали нових вкладень. Тому виникла пауза. Але незалежно від того,  дасть чи не дасть грошей Кремль, у них нічого не вийде. Вони так і залишаться імітаційними конструкціями й не зможуть вивести на вулиці стільки людей, щоби влада в Молдові впала. Вони знову вкрадуть і знову продемонструють свою бездарність.

"Після закінчення війни нам належить період дуже серйозного з'ясування відносин між владою та суспільством"

- Ви глибоко знаєте внутрішню ситуацію у Росії. Що там відбувається? Telegram-канали пишуть, що скоро продукти подорожчають на третину, причому народу подають це так, що, мовляв, це дуже добре, адже зростання цін могло становити понад 60%. У Держдумі планують запроваджувати картки для тих, кому їжа буде не по кишені. Після зупинки майже 40% потужностей НПЗ Росія почне купувати бензин у Китаї, що взагалі є нонсенсом – продавати туди нафту, щоб потім купувати бензин. При цьому в Кремлі продовжують надувати щоки й запевняти, що перемагають на всіх фронтах. Путін днями заявив, що «Росія бореться фактично з усіма країнами НАТО і впевнено почувається».

Український дипломат Сергій Корсунський у своїй статті для «Дзеркала тижня» прокоментував: «Точку неповернення пройдено, літак «Росія» втратив керованість і не злетів. Коли злітна смуга закінчиться, питання буде лише у кількості жертв». Пишуть, що в елітах назріває невдоволення і починається ремствування. А що так званий глибинний народ? Досі не усвідомлює, в яку прірву його штовхає путінський режим?

- Якщо говорити про громадську думку, тобто про народ, то там іде важливий процес – накопичується втома від війни. Про це говорять, зокрема, соцопитування.

Нам треба добре розуміти, як це може проявитися. А проявитися це може в одному позитивному моменті - більшість населення Росії прийме закінчення війни у будь-якому форматі. Чому це важливо для України? Тому що для російської верхівки дуже сильним чинником, який підганяв їх продовжувати війну, був страх саме масового народного невдоволення тим, що війну закінчено, а Україну не розгромили. Але зараз ця проблема знімається, не буде жодних бунтів.

Для більшості росіян їхнє нинішнє життя комфортне. Ба більше, щонайменше відсотків десять російського населення стали жити краще завдяки війні. Це контрактники, родичі загиблих, які отримують компенсацію, різні підрядники, які виконують державне військове замовлення тощо.

Життя росіян досить комфортне ще й тому, що для більшості держава – це просто зручний постачальник послуг. Там отримати державну або муніципальну послугу справді просто та легко. Зокрема зручна, на відміну від європейської, банківська система, яка близька за параметрами до української. Іншими словами, немає об'єктивних причин, щоб бунтувати, окрім совісті. А совість для російського населення поняття розтяжне.

В елітах також відбуваються важливі процеси. Там не втома від війни накопичується, а страх перед її наслідками. Тому що у представників еліт набагато більше інформації про реальний стан справ. В Росії доступ до інформації зараз серйозно обмежений. Як у середньовічному суспільстві, коли його мали лише ті, хто мав ресурси, наприклад, гроші.

Але еліти розуміють, що проблеми для них можуть бути величезними. Що режим може просто надламатися. Що стан здоров'я Путіна далеко не бездоганний. Він недарма останнім часом маніакально розмірковує про довголіття. Весь світ побачив сюжет агентства Reuters - їхній журналіст записав здалеку частину розмови Путіна з Сі Цзіньпіном під час параду, де Путін розповідав про те, що є дуже перспективні методики продовження життя, і що дожити до 150 років реально. Щоправда, потім цей сюжет було вилучено. Очевидно, що на агенцію натиснули. З РФ просочується інформація про те, що одна з дочок Путіна очолила роботи з пошуку способу продовження життя. Зрозуміло, що Путін думає лише про себе. Російські еліти це знають.

Ба більше, там розвивається ще один процес, його надзвичайно яскравий прояв ми нещодавно побачили. Вийшов роман Проханова «Лемнер», де підтримуючий режим Путіна Проханов вихваляє Пригожина, який очолив відкритий бунт і якого потім убили за це. У романі багато аналогій із сучасним російським режимом, включаючи епізод з омолоджуючими китайськими п'явками для президента. Звісно, зараз Проханова «обнулятимуть». Але ми вже побачили початок протесту тієї агресивної частини російського суспільства, яка, як Пригожин колись, хотіла більше крові, більше снарядів, активнішого наступу та радикального знищення України. Вони також небезпечні для режиму. Навіть небезпечніші, ніж ліберальна російська інтелігенція. Тому що готові застосовувати насильство.

– Кремлівські пропагандисти часто повторюють висловлювання голови Держдуми Володіна «немає Путіна – немає Росії». Нещодавно втратив посаду впливовий заступник керівника Адміністрації президента Козак. Говорять, що це справа рук Кирієнка, якого позиціонують як майбутнього наступника. На вашу думку, Путін замислюється про це? Чи це питання зараз не на порядку денному?

- Взагалі не на порядку денному. І це цілком закономірно. Тому що Путін не може собі дозволити бодай найменшого натяку на цю тему. Він не стане це обговорювати навіть у найближчому колі. Тому що це означатиме його слабкість - якщо задумався про наступника, то хоче йти. І щури можуть побігти з корабля. А він хоче максимально довго сидіти у цьому кріслі. Якщо цю гру в наступника хтось і веде у Росії, то це не Путін.

- А хто?

- Це можуть бути люди з російських силових структур, насамперед ФСБ, які хочуть забезпечити за будь-якого варіанта розвитку подій збереження себе у владі. Тобто хто б не переміг після Путіна, це має бути людина ФСБ. От така проста ідея.

До речі, відставка Козака, яку ви згадали, дуже цікава у зв'язку із цією грою. Козака дуже акуратно вивели із правлячої еліти. При цьому в інформаційному полі його помітили як нібито опозиціонера. І це дає йому можливість при необхідності спливти після відходу Путіна, хоч би яким був цей відхід.

- Путін постійно підвищує ставки й при цьому щоразу сам себе переграє. Був проти розширення НАТО – до Альянсу вступили Швеція та Фінляндія. І так далі. Проте Москва неодноразово демонструвала, що здатна працювати над помилками. Крах російської імперії близький? Взагалі наскільки він неминучий?

- Він непередбачуваний. Тобто відповісти на питання, близький він чи не близький, ми не можемо ось чому. Я вже кілька десятиліть вивчаю російський сепаратизм та моделі розпаду і можу абсолютно впевнено сказати, що Росія розпадалася лише внаслідок різкого ослаблення державного центру. Це міг бути царський центр, як за часів Великої смути, імперський – як у 1917 році, радянський – як наприкінці 80-х минулого століття. Але у будь-якому разі сепаратистські рухи не відігравали істотної ролі до падіння Кремля. А от коли центральна влада падала, Росія неминуче починала рватися на клаптики. Тому все залежатиме лише від одного чинника – коли звалиться Кремль.

– Тепер про Україну. Навесні 2022 року нам усім було дуже страшно, проте всі пам'ятають загальне єднання, сплеск патріотизму й ентузіазм, який зашкалював. Це давало сили й вселяло впевненість, що вистоїмо. Зараз, на мій погляд, чомусь немає того єднання. У багатьох відчуття якогось глухого кута і безнадії. Які трансформації пройшло українське суспільство за цей період? Що тепер з нами відбувається? Втома – це зрозуміло. Але ще й тотальне очерствіння з'явилося. Чи я не права?

- Думаю, ви не праві.

Я також бачу дуже серйозні зміни. У лютому-березні 2022 року всі люди в моєму оточенні, хто не поїхав, були десь поряд. Ми робили одну справу, хоч у різних сферах. Я документував воєнні злочини в зоні бойових дій на Київщині, створював волонтерський хаб, завозив продовольство в село, де перестали працювати магазини, причому іноді доводилося їздити дорогами, які горіли. І саме тоді виникло бажання зрозуміти, чому ми вистояли. Тому став одним з ініціаторів дослідження про самоорганізацію та згуртованість української спільноти під час війни, яке ми з колегами з Української асоціації оцінювання провели у 2022-му – першій половині 2023 року.

Це дослідження дозволило, зокрема, сформулювати важливий висновок: Україна встояла тому, що українське громадянське суспільство, окремі люди, організації, ініціативні групи ні в кого не питали дозволу для того, щоб щось робити. Тобто влади могло взагалі не бути, як її не було там, де ми мешкали в той період. Проте люди самоорганізовувалися, знаходили один одного, створювали ланцюжки постачання, ухвалювали рішення абсолютно на вірі. І це спрацьовувало.

Є пояснення, чому так відбувалося. Тому що є рятівний чинник, я б так його назвав, - це українська історія. Просто в українського суспільства ще не сформувалася сліпа віра у владу.

- Слава Богу.

- Так. Якщо росіяни традиційно протягом століть мали свою владу, то в Україні вона була австро-угорською, польською, московською, а українською стала лише з 1991 року. І цей факт ще не закріпився у свідомості. Люди просто не дивилися у бік влади, а жили за принципом, «нам своє робить». І це нікуди не поділося. У нашому дослідженні ми докопалися до причин цього явища.

Українська влада може робити помилки. Але українське суспільство зазвичай їх компенсує. Воно часто жертвує собою для того, щоб виправити ці помилки влади. Це і добре, і погано, оскільки зберігає українську державу, але водночас балує владу. Очевидно, що після закінчення війни нам належить період дуже серйозного з'ясування відносин між владою і суспільством. Це також результат нашого дослідження.

Що робиться зараз? Відбувся перехід від загального масового ентузіазму до структурування та інституціалізації цього внеску українського громадянського суспільства. Тобто допомогою фронту займаються вже не всі. Але ті, хто залишився, роблять це набагато ефективніше, бо з'явилася спеціалізація. На початку повномасштабного вторгнення ми бралися за все, що горіло. Треба було шукати іноземних військових льотчиків? Шукали. Треба було організовувати на західному українському кордоні зелений коридор для гуманітарки? Організовували. Треба було забезпечувати памперсами будинки для людей похилого віку? Знаходили памперси.

Однак будь-яка діяльність потребує спеціалізації та досвіду. Люди, які залишилися у волонтерстві, зараз набагато ефективніші. Вони вже обрали конкретний вид діяльності та стали в ньому найглибшими професіоналами. Недарма зараз, коли у професійному середовищі зустрічаються незнайомі люди, вони питають один одного: «Ким ви були до війни?» Тому що дуже багато людей стали фахівцями в новій сфері, яка пов'язана з війною. На мій погляд, - так, зовні ця підтримка змінилася, але за рівнем ефективності вона дуже висока.

- Кілька місяців тому була на одному досить цікавому заході, де топові фахівці з різних сфер розмірковували про проблеми, які чекають на нас після війни. Все набагато страшніше та масштабніше, ніж ми зараз припускаємо. Ми вийдемо з війни іншими. Власне, ми вже інші. Наскільки серйозним і глибоким може бути це неминуче з'ясування стосунків із владою, про яке ви кажете? Ці процеси загрожують якими-небудь розколами?

- Ці процеси проявляться на найближчих виборах. За моїми прогнозами, станеться таке. Громадськими лідерами, у тому числі тими, хто отримав мерські, депутатські - та які завгодно мандати, стануть не нові обличчя. Ця ідея повністю дискредитувала себе. Я нікому з політтехнологів повоєнних виборів не раджу навіть згадувати про якісь нові обличчя. Тому що головну роль – на 90% – відіграватиме соціальний капітал, який людина заробила під час війни. На фронті, у волонтерстві, у журналістиці – де завгодно.

Війна характерна тим, що вона знімає з людей верстви, в які вони себе закутують, щоб здаватися красивішими. Війна чистить нас, як господарка картоплю або цибулину. Все лушпиння відлітає. Ти втік чи ти не втік – спрощено це виглядає саме так. Ці зміни будуть досить серйозними. Частина нинішньої еліти втратить свої позиції. Просто зникне з політичного поля. Якась частина збережеться. Але все це відбуватиметься лише на підставі соціального капіталу часів війни.

- Завершальне питання. У відповідь на критику Трампа Путін посилив терор мирних громадян України. На нас чекає складна зима. Як витримати ці випробування? Що можете підказати?

– Головне для мене – обов'язково зберегти острівець нормального життя навколо себе. Так, війна. Так, погано. Так, кожен робить, що може. Так, усі втомлюються. Але обов'язково треба іноді пірнати у нормальне життя.

Часто згадую один день на початку березня 2022 року. Ми з нашого села приїхали у справах до практично порожнього Києва. І раптом з величезним подивом побачили, що працює «Львівська кав'ярня» на Андріївському узвозі. Це було якимось дивом. Виявляється, можна щось купити за гроші, від чого ми вже відвикли, можна зайти до кафе випити кави та з'їсти круасан. Там було зайнято лише кілька столиків. Причому всі відвідувачі обговорювали, де купити каски та бронежилети. Ця кава стала для мене рятувальним якорем. Маркером - що є нормальне життя, і я маю шанс його повернути.

Такі моменти потрібні. А після них можна повертатись до реальності. Це нормальне життя має бути десь у тобі, щоб знаходити в ньому сили. Тож я категорично не приймаю позицію про те, що «давайте всі сумувати, плакати та вбиватися, бо йде війна». Ми так загонимо себе.

Я колишній російський політичний ув'язнений. Добре знаю цей термін «загнати себе». Так говорили про людину, яка постійно прокручувала про себе свої біди та проблеми. Вона йшла по колу цих бід і таким чином їх посилювала. У слідчому ізоляторі я бачив таких людей. Цього не можна робити. Ані окремій людині, ані українському суспільству загалом.